23.2

Завдяки підтримці місцевої влади вдалося організувати святкування одного дуже цікавого свята. Цю ідею Гармонія підчепила з Роену. Там святкували День народів. В цей день прийнято було одягати національний одяг, веселитися, та готувати особливі страви. 

Все готувалося у секреті і повідомили лише за декілька днів. Фактично люди не знали, що вони святкують. Їм просто повідомили, що вони повинні прийти в одязі їх регіону. Для селян та містян це був майже звичайний одяг, більш заможні жителі вдягалися на манер інших країн. Треба було відрізати все чуже.

Вулиці рясніли людьми в різнобарвному одязі. Дівчата вибирали стрічки на базарі та заплітали їх у волосся. Заміжні жінки діставали з сундуків розшиті візерунками намітки та сорочки. У кожного регіону був свій візерунок та історія пов’язана з ним.

Деякі з тих, хто погодився провести свято не знали справжню мету заходу. Гармонія розуміла, що після цього імператор ще більше захоче їх вбити. Поки народ веселився під пісні місцевих авторів загони Гармонії по всій імперії виконували свої невеличкі завдання. Під гамір можна було багато чого зробити та не бути спійманим.

В цей день вони намагалися максимально злитися з натовпом та навіювати людям потрібні думки. Так окрім пісень на діалектах, вони співали пісні Гармонії. Одною з яких стала та що отримала назву «повстанська».

За що? За що, невинних вбили?

За що тривожили серця?

Ми жити хочемо невпинно́.

Та без тернового вінця.

Послухай як у грудях б’ється.

Повстань, повстань земля моя.

А наша пісня, краєм  ллється.

І кане ворог в небуття.

Цю пісню співали по всій території імперії. Головна її мета була показати, що Золота герцогиня на боці народу. Що чарівниця виступила на захист звичайних людей, коли карателі імператора вбивали кожного кого вважали винним.

 Гармонія навмисно пускала плітки про те, як чарівники допомагають простим людям і лякали страшними історіями про карателів.

Сама Гармонія також приймала участь у святі у селі поблизу кордону Веларі з Лакретією.

Альбрехт відчував, як наповнюються силою чарівні браслети тих, хто зараз змінював думку людей. Магія витала у повітрі. Як Золотий Дух, Альбрехт відчував краще ніж інші. Але коли ця сутність усередині нього засинала він знов ставав тим звичайним хлопцем з бажанням помсти.

Альбрехт розумів хто він та що, але не міг довге це втримати в пам’яті. Він знав, що це їх з Радою не перше життя і вони повинні щось зробити, щоб повернути попередню силу. Вони були Гармонією – добром та злом, світлом та темрявою. Вони вбивали добро, щоб урівноважити зло. Вони знищували цілі міста, мозок яким промив підступний Каноар.  На щастя він вже давно був подоланий.

Ні Рада, ні Альбрехт не відчували присутності у світі свого заклятого ворога.  До того ж не приділяли спогадам про нього уваги.

Свято тривало з ранку й до самої ночі. Головне дійство сталося під вечір, коли люди були розслаблені випивкою та танцями. Рада запропонувала створити живий ланцюг, щоб об’єднав всі регіони імперії. Одного разу вона таке бачила у своїй рідній Україні. Це справило на неї враження.

Це було складніше зробити ніж хотілося, але все ж таки, коли люди взялися за руку стався довгоочікуваний сплеск магії. Невідомий голос у їх голові промовив:

«Імператор вам бреше. Імперія втрачає землі та людей, поки Гордій полює на чарівників! Йому байдуже на вас! Наш ворог не Роен, а той, хто хоче знищити країну з середини!»

Почувши ці слова люди злякано стали переглядатися. У когось на обличчі спалахувала злість, хтось навіть починав плакати. Але ніхто не розумів що раптом трапилося. Голоси були схожі на їх самі, ніби вони самі дійшли до цієї думки.

Після цього свято швидко продовжили. Музиканти заграли жваву мелодію, щоб трохи відволікти людей.

* * *

Альбрехт знесилено опустився на лаву, яких було багато на сільській площі. Поруч стояли столи з різноманітною їжею.

- Спрацювало. – тяжко видихнула Рада, сідаючи поруч. – Я не була впевнена, що історії про ритуал «Серце землі» справжній. Ми змогли пробудити місця сили та змусити їх працювати на себе. Тільки так можливо було вплинути на розум стількох людей. Сподіваюсь вони замисляться тепер.

- Шкода що так неможливо закінчити війну. – зітхнув Альбрехт. – По історіям ці місця сили формуються там де траплялося щось жахливе або приємне. Напевно твоя школа також є таким місцем. Там велика концентрація магії. Знищення самоідентичності якогось народу спричиняло знищення місць сили. Якщо люди перестануть бути ондрійцями, веларцями, роксанцями та іншими, а стануть просто імперцями або каталінцями вони втратять свою відмінність. Знаєш, про що я тільки що подумав? – очі хлопця спалахнули від несподіваної думки. Вона все пояснювала.

- Що Гордію відомо про Серця землі.

- Мені здається, що наш старий знайомий не здох!  - дівчина з хлопцем перезирнувшись вперше за довгий час згадавши про найлютішого ворога – Каноар.

* * *