23.1

Завдяки підтримці місцевої влади вдалося організувати одне дуже цікаве свято. Цю ідею Гармонія підчепила з Роену. Там святкували День народів. У цей день прийнято було одягати національний одяг, веселитися та готувати особливі страви.

Усе готувалося в секреті, і про подію повідомили лише за декілька днів. Фактично люди не знали, що вони святкують. Їм просто сказали, що вони повинні прийти в одязі свого регіону. Для селян та містян це був майже звичайний одяг, більш заможні жителі вдягалися на манер інших країн. Треба було відсікти все чуже.

Вулиці рясніли людьми в різнобарвному одязі. Дівчата вибирали стрічки на базарі та заплітали їх у волосся. Заміжні жінки діставали зі скринь розшиті візерунками намітки та сорочки. У кожного регіону був свій візерунок та історія, пов’язана з ним.

Деякі з тих, хто погодився провести свято, не знали справжньої мети заходу. Гармонія розуміла, що після цього імператор ще більше захоче їх вбити. Поки народ веселився під пісні місцевих авторів, загони Гармонії по всій імперії виконували свої невеличкі завдання. Під гамір можна було багато чого зробити та не бути спійманим.

У цей день вони намагалися максимально злитися з натовпом та навіювати людям потрібні думки. Так, окрім пісень місцевими говірками, вони співали пісні Гармонії. Однією з яких стала та, що отримала назву «повстанська».

За що? За що невинних вбили? 

За що тривожили серця? 

Ми жити хочемо невпинно. 

Та без тернового вінця. 

Послухай, як у грудях б’ється. 

Повстань, повстань, земле моя. 

А наша пісня краєм ллється. 

І кане ворог в небуття.

Цю пісню співали по всій території імперії. Головною її метою було показати, що Золота герцогиня на боці народу. Що чарівниця виступила на захист звичайних людей, коли карателі імператора вбивали кожного, кого вважали винним.

Гармонія навмисно пускала плітки про те, як чарівники допомагають простим людям, і розкривали страшні історії про карателів.

Сама Гармонія також брала участь у святі в селі поблизу кордону Веларі з Лакретією.

Альбрехт відчував, як наповнюються силою чарівні браслети тих, хто зараз змінював думку людей. Магія витала в повітрі. Як Золотий Дух, Альбрехт відчував краще, ніж інші. Але коли ця сутність усередині нього засинала, він знов ставав тим звичайним хлопцем із бажанням помсти.

Альбрехт розумів, що він таке, але не міг довго це втримати в пам’яті. Він знав, що це їхнє з Радою не перше життя і вони повинні щось зробити, щоб повернути попередню силу. Вони були Гармонією — добром та злом, світлом та темрявою. Вони вбивали добро, щоб урівноважити зло. Вони знищували цілі міста, яким промив мізки підступний Каноар. На щастя, він уже давно був подоланий.

Ні Рада, ні Альбрехт не відчували присутності у світі свого заклятого ворога, та й не приділяли спогадам про нього уваги.

Свято тривало з ранку й до самої ночі. Головне дійство сталося під вечір, коли люди були розслаблені випивкою та танцями. Рада запропонувала створити живий ланцюг, який би об’єднав усі регіони імперії. Одного разу вона таке бачила у своїй рідній Україні. Це справило на неї враження.

Це було складніше зробити, ніж хотілося, але все ж таки, коли люди взялися за руки, стався довгоочікуваний сплеск магії. Невідомий голос у їхніх головах промовив:

«Імператор вам бреше. Імперія втрачає землі та людей, поки Гордій полює на чарівників. Йому байдуже на вас. Наш ворог не Роен, а той, хто хоче знищити країну зсередини!»

Почувши ці слова, люди злякано стали переглядатися. У когось на обличчі спалахувала злість, хтось навіть починав плакати. Але ніхто не розумів, що раптом трапилося. Голоси були схожі на їхні власні, ніби вони самі дійшли до цієї думки.

Після цього свято швидко продовжили. Музиканти заграли жваву мелодію, щоб трохи відволікти людей.

* * *

Альбрехт знесилено опустився на одну з лав, яких було багато на сільській площі. Поруч стояли столи з різноманітною їжею.

— Спрацювало, — тяжко видихнула Рада, сідаючи поруч. — Я не була впевнена, що історії про ритуал «Серце землі» справжні. Ми змогли пробудити місця сили та змусити їх працювати на себе. Тільки так можливо було вплинути на розум стількох людей. Сподіваюсь, вони замисляться тепер.

— Шкода, що так неможливо закінчити війну, — зітхнув Альбрехт. — За переказами, ці місця сили формуються там, де траплялося щось жахливе або приємне. Напевно, твоя школа також є таким місцем. Там велика концентрація магії. Знищення самоідентичності якогось народу спричиняло знищення місць сили. Якщо люди перестануть бути ондрійцями, веларцями, роксанцями та іншими, а стануть просто імперцями або каталінцями, вони втратять свою відмінність.... Знаєш, про що я щойно подумав? — очі хлопця спалахнули від несподіваної думки. Вона все пояснювала.

— Що Гордію відомо про Серця землі?

— Мені здається, що наш старий знайомий не здох. — дівчина з хлопцем перезирнулися, вперше за довгий час згадавши про найлютішого ворога — Каноара.

* * *

Табір Роксану

Емма прогулювалася табором, розглядаючи людей, що жили тут. Наметове містечко за декілька тижнів розрослося на пів кілометра. Ліс на прохання химородників створив для них просторі галявини.