23.1

Імператорський палац

Імператор був розлючений: послані ним солдати не повернулися, а до того ж він втратив один з елітних загонів карателів. Це переходило усі межі.

Чоловік вже декілька хвилин міряв кімнату важкими кроками. Усе його тіло було напружено від кінчиків ніг і до чола. Під чорними воронячими очима пролягли мішки. Імператор вже кілька днів не міг спокійно спати.

- Ти маєш заспокоїтися, Гордію! – промовив до нього голос. Він лунав ніби не звідки. Повітря загуло, і через нього пройшов електричний розряд. Від голосу віяло льодом та темрявою.

- Тобі легко казати! Краще допоміг знищити цього хлопчиська – синка мого недолугого братика! Він розумний! Зміг переманити на свою сторону людей! Я не можу дозволити щоб цьому бастарду дістався мій трон!

- Облиш його! Його смерть не вирішить проблеми! Він повернеться через п’ятнадцять – двадцять років і помститься!  Гармонію безглуздо вбивати, знаю по собі. Краще займись роенським королем, він представляє більшу загрозу для нас!

Імператор вилаявся, схопивши медальйон з великим чорним каменем, що висів у нього на шиї. Холодний метал врізався йому в долоню, але чоловік цього навіть не відчув. Зірвавши медальйон, він жбурнув його на підлогу.

- Краще не роби так! – голос лунав з медальйону.

Гордій відчув, як від нього волосся ставало дибки. Повітря ніби поважчало. Пройшовши, Гордій схопив медальйон з підлоги та знов надів його на шию.

- Так краще. А тепер послухай мене, якщо хочеш далі правити цією країною! – повітря знов загуло. – Вбий роенського короля!

- До біса того Морла! Він лише хлопчисько, якому хочеться погратися у війну! Спочатку я повинен позбутися племінника!

Голос в амулеті промовчав, але замість цього задрижали вікна. Полум’я в камінні різко зросло, лизнувши цеглу над верхньою частиною порталу, а потім знов повернулося до нормального розміру.

- Вбий роенського короля! – голос прозвучав твердо та неемоційно. Розмова була завершена.

* * *

Гармонія

Альбрехт їхав на коні у супроводі Ради та брата з сестрою Золтан, які до них приєдналися біля кордону з областю Веларі. Обидва були цінними для Гармонії, так, як володіли земляною магією та зцілення.

Альбрехт якось дивно посміхався, покусуючи кінчик губи. Його наміри були всім відомі, але ніхто окрім Ради не знав, що буде задіяна магія.

Заплющивши очі, хлопець дозволив силі завирувати у ньому. Він прислуховувався до звуків навколишньої природи. Час ніби сповільнився. Альбрехт чув, як у траві, біля дороги пробігла миша, а з тонкого покрученого дерева впав листок. Він слухав, поки десь усередині нього не пролунав тяжкий бій дзвона. Повітря навколо них завібрувало, просочуючись магією. Її потоки ринули усі боки, проходячи крізь все, що траплялось на шляху.

Альбрехт усміхнувся, спіймавши теплий відголосок магії Ради. Частинка його сутності була поруч. Відкинувши голову, хлопець розтягнув губи у пустотливій посмішці, та розплющив золотаві очі.

«Та спалахне полум’я» - його німий заклик почули всі чарівники, що жили на території імперії.

* * *