22.1

Минуло одинадцять років від тієї страшної трагедії. Маленька Станка Золтан перетворилася на чудову чорняву красуню з сірими великими очима і мініатюрним носиком. Андраш до своїх двадцяти двох років змужнів, поширшав у плечах.

Минулого року старий граф помер у своєму ліжку, залишивши всю спадщину єдиним родичам – Станці та Андрашу Золтан. Дівчина була примхлива та вперта,  далася взнаки надмірна любов брата. Вона відмовила вже п’яти нареченим, що приїжджали свататися до неї.

Хоча Андрашу не подобалося, така поведінка, але він не міг їй заперечити – любив. Та й не міг довірити нікому.

У родовому замку Істванів хлопець не захотів жити, так що, як тільки йому стукнуло вісімнадцять він наказав відбудувати старий маєток Золтан. Титул графа також перейшов до нього.

* * *

2 листопада 1666 року

Поклавши руку на спинку дивану, чорнява дівчина цокнула язиком. Старший брат міряв кроками кімнату, час від часу кусаючи губи.

- Так не можна, Станко! Для чого ти це зробила? – нарешті зупинившись, зиркнув на неї Андраш.

- Не треба було до мене лізти! – закотила очі дівчина, стримуючи позіхання. – Нехай знає своє місце!

- Не можна з ним було так розмовляти! Він наближений до імператора. Я б щось придумав, як завжди… Якби ти не стала його висміювати.

- Ой, пробач. Я зовсім забула, що не маю у цьому світі слова! – награно округлила очі вона. – Добре, братику, піду за першого старигана, що постукає у двері.  Й буду кланятися йому та дозволяти себе торкатися вузлуватими пальцями.

- Ти мене ніколи не слухаєш! – пирхнув Андраш. – Я намагаюся тобі допомогти! Ти на відміну від інших можеш сама вибрати собі чоловіка і я підтримаю! Але ти сама вставляєш палки в колеса.

- І то добре. З палкою в колесі не доїде до мене. – дівчина сповзла по дивану, опустивши голову на подушку біля підлокітника. Її ця розмова втомлювала.

- Тобі треба врешті обрати собі чоловіка. – вже спокійніше сказав молодий чоловік.

- Щоб не заважати тобі розважатися зі служницями? – Станка підібгала губи.

Це знов вивело Андраша з себе.

- До твого відома, я кохав ту жінку, та шкодую, що так з нею повівся.

- А я не шкодую… Чи думаєш вона до тебе в ліжко стрибнула від великого кохання? Їй були потрібні гроші та родове прізвище! Можна сказати, я тебе врятувала.

Про Ілліну Андраш намагався не згадувати. То не була звичайна інтрижка. Рудоволоса служниця сестри довго не хотіла примати його залицяння. А він у свою чергу закохався по вуха. І ось коли у них почало щось складатися втрутилася сестра. Увірвавшись у спальню вона влаштувала істерику, кричала, що він її зрадив. Бачити сльози сестри він не зміг, тому пішов на поводі.

Покидаючи будинок Ілліна не проронила жодної сльози. Але її погляд казав сам за себе. У ньому було розчарування у ньому, як чоловікові. Та й він після того не міг себе так назвати. Бо справжній чоловік ніколи не вижене на вулицю кохану жінку. Він тоді лиш дав їй залишок зарплатні за місяць, навіть не поцікавившись, де вона буде жити. Бо живих родичів, як він знав, вона немала.

Після того випадку Ілліна, як у воду канула. Через деякий час Андраш намагався її знайти, а потім змирився.

Кинувши на сестру гнівний погляд із під темних брів, Андраш пішов геть з вітальні. Найбільше його хвилювала зараз жорстока насмішка сестри над потенційним нареченим. Це могло мати наслідки.

* * *