* * *

Десь з глибин склепу почулися голоси. Час вийшов. Тремтячими руками Таня витягла чарівну паличку. Але промовити заклинання у неї не стало сил.

- Трясся. Та підпалюй ти! – постать Сіяни Чернави нависав над нею, як чорна грозова хмара.

Таня вагалася, а вони втрачали час. Це була єдина можливість заслужити їхне прощення.

На цей раз сила підкорилась їй. Із чарівної палички вирвалася іскра. Як тільки вона торкнулась сходів ті спалахнули. Одночасно з цим почулися квапливі кроки карателів і невдоволені голоси. Сходи швидко наповнювалися димом. Там де була розлита горюча рідина спалахнув високий вогонь.

- Закривай! – крикнула пані Чернава і Руслан направив свою силу на землю по обидва боки від ями.

Механізм, який повинен був закривати прохід не спрацював, тому хлопцю довелося тримати землю, щоб та на осипалась на сходи. Її було недостатньо щоб замурувати прохід.

Знизу щось штовхнуло землю. Руслан напружив ноги, чоботи вгрузали в підмерзлу багнюку. З того боку продовжували тиснути. Інші чарівники почали швидко вливати сили в Руслана. На Таню, яка сиділа на землі ніхто не звертав уваги. Єдине, що вона змогла зробити, це відповзти у бік.

Зі склепу почали долинати страшні крики разом з прокльонами. Втиснувшись в чиюсь стелу, Таня притиснула ноги до себе й закрила вуха долонями. Крики стали ще страшнішими. Дівчину почало трусити. Вона бачила, що чарівники поступаються у силі карателям. Ті продовжували пробивати собі шлях на поверхню.

Вони могли програти! Тоді все було б даремно!

На тремтячих ногах, Таня встала з землі. Рука все ще трусилася, але дівчина міцніше стиснула нею чарівну паличку. Вона могла допомогти! Лише вона могла чарувати це заклинання! Лише вона була настільки гнилою, що оволоділа ним на відмінно.

- Відкрийте трохи прохід! Я використаю смертельне заклинання! Дольф, ти… - Таня забула як звати чарівника, до якого вона зверталася. – Створіть захисний бар’єр. Вони також цим скористаються. – рішуче мовила вона.

Треба було швидко діяти, щоб не прогавити можливість. Руслан застогнав, розводячи пласт землі. В отворі з’явилося обпечене полум’ям обличчя Томаса.

Виплюнувши згусток крові, він блискавично промовив смертельне заклинання. Таня скрикнула, відскочивши убік. Від цього заклинання неможливо відбитися, тільки ухилятися. Вона швидко кинула погляд за спину – усі були живі.

Тіло налилося рішучістю. Скинувши руку з чарівною паличкою, Таня скрикнула.

- Морталіо!

 Заклинання немов блискавка понеслося у вкрите пухирцями тіло карателя. Очі Томаса налилися люттю, він вже відкрив рот, щоб відбити заклинання, і воно прилетіло йому у груди. Напевно дід через їдкий дим забув, що від цього не можна захиститися. 

Все відбувалося у лічені секунди. Таня знов впала на землю, тремтячи всім тілом. Руслан разом з іншими чарівниками знов закрив отвір. Після цього ще декілька хвилин із під землі долинали крики і спроби пробитися назовні.

Земля під їх ногами нагрілась. Нарешті крики затихли, але Руслан ще декілька хвилин тримав землю, щоб вона не осипалася у склеп.

Таню плакала, шумно ковтаючи сльози. Перед її очами все ще стояло розлючене, понівечене вогнем обличчя діда.

«Вона його вбила!» - це усвідомлення змушувало бунтувати нутрощі. Дівчина нагнулася і її знудило.

Невідомо скільки вона просиділа на землі, поки до неї не підійшов Руслан. Обхопивши її за плечі  він поставив дівчину на ноги. Її так трусило, що вона ледве стояла.

Поки інші пішли перевіряти склеп, Руслан залишився біля Тані. Дівчина не перестаючи плакала у кільці його рук, уткнувши голову в широкі груди. На спроби заговорити з нею вона не реагувала.

* * *

Коли вони повернулися у табір була вже глибока ніч. Їм довелося затриматися, щоб забрати усі скриньки з прахом княгинь. Це місце могло бути відоме іншим карателям. Неможна щоб вони спробували знищити рід де Аурельо через прах засновниці. Скриньки в цей же день планували відправити у ліс химородників. Вони були наслухані розповідей про їх чарівних охоронців.

Руслан забрав Таню відразу, як вони прибули до табору. Сіяна Чернава бачила, що у такому стані дівчина навряд зможе вести розмови. Ніхто не був проти щоб він посидів з нею, щоб дівчина чогось з собою не зробила.

Таню продовжувало трусити навіть після трьох годин. На ній не було прокляття чи якогось заклинання, це перевірили відразу. Реакція дівчини була природньою.

Довгий час у наметі панувала тиша, яку порушували лише тихі схлипи Тані. Через стільки годин вона почала відчувати ще щось окрім відчаю. Ненависть! Таня ненавидила себе, свою темну силу.  Вона пожирала її зсередини. Вона хотіла також горіти у тому полум’ї. Бо вона заслужила.

Руслан важко дихав, звівши очі до стелі. Ситуація на нього давила не менше. Хотілося лізти на стіни.

Але тепер, коли вона сиділа біля нього на саморобному ліжку, він відчував, що насправді її кохає. Йому було страшно уявити, що було б з ним, якби вона сьогодні загинула. Хлопець іноді гладив її по спині, нагадуючи, що окрім болю тут є ще він.

Від легкого дотику по тілу проходила тепла хвиля, що наповнювала кожну клітинку енергію. Дівчина зігнулась, притиснувши голову до його грудей, та плакала. Хлопець гладив її по спині, пропускаючи через пальці хвилі русявого волосся. Навіть зараз, після важкого завдання вони були блискучими, хоча й скуйовдженими.