Глава 20. Склеп

Коли прийшов час Таня втекла з табору, щоб приєднатися до загону діда. Він її чекав на тому самому місці де і зранку. Хоч тепер вона була не сама сміливості не додавалося. Після минулого разу вона заріклася ходити на цвинтарі. Тоді вона й перестала любити м’ясо. Те, що там відбувалося було занадто для не зміцнившися психіці дівчини.

Цвинтар лякав її до коліків. Нутрощі бунтували.

Таня не знала де зараз точно був загін пані Чернави. Поки вона не відчувала їх присутності. Руслан обіцяв бути поруч, захищати її спину. Тоді ці слова вона сліпо проковтнула. Знаходячись на цвинтарі Таня вже не була так впевнена в цьому. Вона не сміла забувати, що безжалісно вбила його приятелів.

Дванадцять загорнутих у криваві плащі постаті безшумно пересувались по кладовищу. Вони ніби пливли у густому тумані, що з вечора набіг і тепер стелився по землі. Від цього порівняння Тані ставало ще страшніше.

«Лиш би їй не доручили когось піднімати» - від цієї думки нутрощі знов почали бунтувати. Дівчина іноді до себе зверталась у третьому лиці, і це для неї було нормально.

Тепер їх зі всіх сторін оточували вирізьблені у каміні надгробки. Деякі х тих, хто був тут похований могли дозволити собі статую. Точніше їх живі родичі могли дозволити таку розкіш. Бідних ховали лише з табличкою.

Від старовинних надгробних плит віяло моторошним спокоєм. Навіть вітер не переносив пожовкле листя. Він ніби сам вмер. Тиша тиснула.

Таня не мала жодної уяви що її супутники збираються робити. Вони вже хвилин десять блукали між надгробних плит. В неї було досить часу щоб роздивитися написи на кожній біля яких вони проходили. Це було дуже старе кладовище. Якщо вірити датам деякі поховані були ще триста років тому.

Роздивляючись надгробну статую, Таня не помітила, як дід дістав з під плаща якийсь медальйон. Від нього відразу пішов сильний імпульс чорної магії. Або чогось ще страшнішого. Медальйон випромінював суцільне зло. Придивившись, дівчина помітила всередині щось чорне: воно рухалося, воно було живим. Що б то не було, але краще від нього позбутися.  

Вони зупинилися біля нічим не примітної могили. Напис на кам’яній стелі стерся, але внизу залишився малюнок – це була голова грифона.

«Щось дід там казав про де Аурельо. – промайнуло в її думках. – Такий самий символ на гербі цього роду!»

Таня хотіла присісти, щоб краще його роздивитися, але її просто відсунули у бік. Чотири карателі стали по обидва боки від надгробка, та підняли руки долонями угору. Від їхніх браслетів у землю полилася чорна магія.

Таня напружилася, очікуючи що зараз станеться.  Земля під її ногами задрижала, та почала осідати. Тихо зойкнувши, дівчина відскочила у бік. Земля надулась у тому місці де була могила.

По спині пробіг мороз, паралізуючи тіло. Страх стискав кожен м’яз, від чого вона вже не могла поворухнутися. Тіло, як і тоді переставало її слухатися. У горлі став ком.  Таня очікувала, що карателі притягнуть зараз мерця. Вони це завжди так робили. Ось у чому був плюс темної магії – для тебе відкривається більше можливостей, одна з яких некромантія. Таня чула, що колись Гордій змусив підняти тіла його батьків щоб показати всім що ті мертві. Це було не потрібно, бо в тому, що вони померли не було сумнівів. Але йому ще раз захотілося показати, що більше нікого не залишилося, хто б міг захистити чарівників.

Земля полетіла у всі боки відкриваючи могилу. Дівчина закашлялася від землі, яка потрапила у рот. Коли пилюка осіла, Таня побачила те, що зробили карателі. Те, що вона сприйняла за могилу було входом у підземне приміщення. У пітьму спускалися гвинтові сходи.

«Склеп!» - від цього не ставало легше, але відразу спав на думку спосіб, яким вона вб’є діда. – Тільки б вийшло». – подумала вона, посилаючи образ цих сходів через телепатичний канал.

Було дуже важко його настроїти, знадобилося багато годин чарувати над артефактом. І то радіус його дії був невеликий. Ніхто із них не володів здатністю до телепатії. Браслет трохи нагрівся показуючи, що її послання дійшло. У її думках відразу з’явився зім’ятий аркуш, на якому олівцем було написано: «я поруч». Хоч  було не видно, хто це написав, Таня все зрозуміла. Від цього напруга трохи спала.

Карателі один за одним стали спускатися у підземний склеп. Таня заходила передостанньою, один залишився вартувати на вході, на випадок незваних гостей.

Під землею відчуття паніки знов повернулося. Тут її зв’язок з Русланом став слабшим. Вони спускалися все глибше під землю. Нарешті гвинтові сходи закінчилися і її нога ступила на кам’яну поверхню. Від неї віяло холодом. Таня відступила у бік, потираючи замерзлі долоні. Вночі було холодно і над землею.

Тільки вони ступили на підлогу магічні світильники на стінах спалахнули. Це була велика кімната з розмальованими стінами. На них зображувалися сцени якоїсь битви. Посеред кімнати стояв кам’яний саркофаг з вирізаними на стінкам фігурами грифонів. Ці символи зустрічалися тут повсюди.

Поки карателі оглядали приміщення Таня й сама вирішила роздивитися тут усе. В глибині кімнати стояло ще стояли вісім саркофагів. На них окрім вирізаних грифонів були ще якісь символи. Таню, ще від початку цього завдання мучили деякі думки, але спитати відкрито вона боялася. Якщо це дійсно так, то план треба негайно змінювати.

- Чий це склеп? – спитала Таня невимушено, роблячи вигляд, що продовжує роздивлятися малюнки на стінах.