Розділ 20. Склеп

Коли прийшов час, Таня втекла з табору, щоб приєднатися до загону діда. Він чекав її на тому самому місці, де й зранку. Хоч тепер вона була не сама, сміливості не додавалося. Після минулого разу вона заріклася ходити на цвинтарі. Тоді вона й перестала любити м’ясо. Те, що там відбувалося, було занадто для незміцнілої психіки дівчини.

Цвинтар лякав її до кольок. Нутрощі бунтували.

Таня не знала, де зараз точно був загін пані Чернави. Поки вона не відчувала їхньої присутності. Руслан обіцяв бути поруч, прикривати їй спину. Тоді ці слова вона сліпо проковтнула. Перебуваючи на цвинтарі, Таня вже не була так впевнена в цьому. Вона не сміла забувати, що безжалісно вбила його приятелів.

Дванадцять загорнутих у криваві плащі постатей безшумно пересувалися кладовищем. Вони ніби пливли в густому тумані, що з вечора набіг і тепер стелився по землі. Від цього порівняння Тані ставало ще страшніше.

«Лиш би їй не доручили когось піднімати», — від цієї думки нутрощі знов почали бунтувати. Дівчина іноді зверталася до себе в третій особі, і це для неї було нормально.

Тепер їх з усіх боків оточували вирізьблені в камені надгробки. Деякі з тих, хто був тут похований, могли дозволити собі статую. Точніше, їхні живі родичі могли дозволити таку розкіш. Бідних ховали лише з табличкою.

Від старовинних надгробних плит віяло моторошним спокоєм. Навіть вітер не переносив пожовкле листя. Він ніби сам помер. Тиша тиснула.

Таня не мала жодного уявлення, що її супутники збираються робити. Вони вже хвилин десять блукали між надгробними плитами. У неї було досить часу, щоб роздивитися написи на кожній, біля якої вони проходили. Це було дуже старе кладовище. Якщо вірити датам, деякі були поховані ще триста років тому.

Роздивляючись надгробну статую, Таня не помітила, як дід дістав з-під плаща якийсь медальйон. Від нього відразу пішов сильний імпульс чорної магії. Або чогось ще страшнішого. Медальйон випромінював суцільне зло. Придивившись, дівчина помітила всередині щось чорне: воно рухалося, воно було живим. Що б то не було, але краще цього позбутися.

Вони зупинилися біля нічим не примітної могили. Напис на кам’яній стелі стерся, але внизу залишився малюнок — це була голова грифона.

«Щось дід там казав про де Аурельо, — промайнуло в її думках. — Такий самий символ на гербі цього роду».

Таня хотіла присісти, щоб краще його роздивитися, але її просто відсунули вбік. Четверо чоловіків стали по обидва боки від надгробка та підняли руки долонями вгору. Від їхніх браслетів у землю полилася чорна магія.

Таня напружилася, очікуючи, що зараз станеться. Земля під її ногами задрижала та почала осідати. Тихо зойкнувши, дівчина відскочила вбік. Земля надулась у тому місці, де була могила.

По спині пробіг мороз, паралізуючи тіло. Страх стискав кожен м’яз, від чого вона вже не могла поворухнутися. Тіло, як і тоді, переставало її слухатися. У горлі став клубок. Таня очікувала, що чоловіки зараз притягнуть мерця. Вони завжди так робили. Ось у чому був плюс темної магії — для тебе відкривається більше можливостей, одна з яких — некромантія. 

Таня чула, що колись Гордій змусив підняти тіла своїх батьків, щоб довести всім їхню смерть. Хоча в цьому й так не було сумнівів, йому кортіло зайвий раз показати: більше не лишилося нікого, хто б міг захистити чарівників.

Земля полетіла в усі боки, відкриваючи могилу. Дівчина закашлялася від куряви, яка потрапила до рота. Коли пилюка осіла, Таня побачила результати їхньої роботи. Те, що вона сприйняла за могилу, було входом у підземне приміщення. У пітьму спускалися гвинтові сходи.

«Склеп, — від цього не ставало легше, але відразу спав на думку спосіб, яким вона вб’є діда. — Тільки б вийшло, — подумала вона, посилаючи образ цих сходів через телепатичний канал.

Було дуже важко його налаштувати, знадобилося багато годин чарувати над артефактом. І то радіус його дії був невеликим. Ніхто з них не володів здатністю до телепатії. Браслет трохи нагрівся, показуючи, що послання дійшло. У її думках відразу з’явився зім’ятий аркуш, на якому олівцем було написано: «Я поруч». Хоч було не видно, хто це написав, Таня все зрозуміла. Від цього напруга трохи спала.

Карателі один за одним почали спускатися в підземний склеп. Таня заходила передостанньою, один залишився вартувати на вході на випадок незваних гостей.

Під землею відчуття паніки знов повернулося. Тут її зв’язок з Русланом став слабшим. Вони спускалися все глибше під землю. Нарешті гвинтові сходи закінчилися, і її нога ступила на кам’яну поверхню. Від неї віяло холодом. Таня відступила вбік, потираючи замерзлі долоні. Вночі було холодно й над землею.

Тільки-но вони ступили на підлогу, магічні світильники на стінах спалахнули. Це була велика кімната з розмальованими стінами. На них зображувалися сцени якоїсь битви. Посеред кімнати стояв кам’яний саркофаг із вирізаними на стінках фігурами грифонів. Ці символи зустрічалися тут повсюди.

Поки чоловіки оглядали приміщення, Таня й сама вирішила роздивитися все довкола. У глибині кімнати стояло ще вісім саркофагів. На них, окрім вирізаних грифонів, були ще якісь символи. Таню ще від початку цього завдання мучили деякі думки, але спитати відкрито вона боялася. Якщо це дійсно так, то план треба негайно змінювати.

— Чий це склеп? — спитала Таня невимушено, роблячи вигляд, що продовжує роздивлятися малюнки на стінах.

— А ти єщо нє поняла? Ето склєп прародітєльніци рода де Аурєльо — Вєлікой княгіні Каталі і восьмі єйо вєрних княгінь, — відповів Томас, обходячи найбільший саркофаг. — Многіє столєтія он счітался лєгєндой, как і самі княгіні.

«Дідько», — подумки вилаялася Таня. Її побоювання підтвердилися.

— Ти збираєшся підняти скелет Каталі? — голос затремтів, але це не викликало в Томаса підозри. Таня підійшла ближче до саркофага.

— Нєт, дажє мнє ето нє под сілу. Ета вєдьма ограділа сєбя могущєствєннимі чарамі. Єйо тєло нєвозможно подчініть волє тьомного мага, — дід раптом розреготався через щось, що було відомо лише йому.