* * *

Йому дозволили бути присутнім на допиті. Сівши на табурет, хлопець поклав стиснуті кулаки на коліна. Кожен м’яз був напруженим.  Хлопець стискав та розтискав кулаки слухаючи розповідь Тані.

Вона більше не плакала, спокійно розказуючи як вперше побачила діда. Вона тоді не відчула ні тіні страху. Її бажання показати себе було щирим, цим і скористався Томас. Він навчав її усіх тонкощів магії, прививаючи потрібні думки про справжню природу добра та зла. Що з темною магією вони мали більше можливостей щоб захищати країну. Переконував, що так звані білі маги це лише набір літер, насправді їхні душі вже давно почорніли. І що їх цікавить тільки власна вигода.

Таня старалася, і після кожного вдалого завдання дід хвалив її даруючи цукерки. Тоді її сім’я не могла собі дозволити солодощі. Пізніше платня ставала більш вагомою. І до деякого часу вона сліпо захоплювалася ним та не роздумуючи приєднувалася до нього на завданнях. Імператор був задоволений нею.

Але в якусь мить до неї прийшло усвідомлення: що вона робить! Деякі з вибраних для неї жертв не були такими, як описував їх дід. Вони були добрими, справжніми світлими  чарівниками. В них була сім’я, плани на майбутнє. А вона прийшла та все зруйнувала.

Дівчина тяжко зітхнула кинувши швидкий погляд на Руслана. Він слухав її розповідь не виказуючи якихось емоцій. Або їй так здавалося. Вона його знала не тиждень, слідкуючи за його діями з засідки. Також бачила на що здатні інші чарівники з загону. І у кінці повинна була вбити Сіяну Чернаву.

Мабуть дід не дуже переживав за її життя, раз послав на таке завдання. Таня нізащо б не перемогла, навіть, якщо пані Чернава була поранена. Про це хотілося мовчати, стерти з пам’яті, щоб жоден чарівник не дізнався про те що їй наказали зробити.

- Чому ти вирішила зрадити діда? – спитала пані Чернава, коли Таня замовкла. Її обличчя весь цей час залишалося спокійним, від чого дівчина більше нервувала.

- Я ж казала, що зрозуміла, в що мене втягнули. Мій дід вмів переконувати. Він використав мене та відправив на завдання з якого б я вже не повернулась би. Окрім цього я вже довгий час спілкувалась з людьми. Виявилося, що вони більше ненавидять нас, ніж так званих чарівників. А цих людей я хотіла захищати. Зараз я згодна на все, щоб виправити хоч частину того, що наробила.

- Це можна влаштувати. – легка усмішка торкнула губи пані Чернави, але було в ній щось недобре. – Ти насправді готова на все, щоб ми тобі повірили та прийняли до себе?

Таня знов сковзнула поглядом по Руслану. Тепер він дивився прямо на неї. У горлі стала грудка.  Ось би їй бути хоч трохи схожою на нього. Мати таку ж незламну позицію. Руслан би нізащо не скоїв таку ж помилку. Таня хотіла, щоб він був поруч, так не так було страшно чекати на свій вирок.

- Лія, Руслан. Вийдіть. – мовила пані Чернава, вказуючи на вихід. – Про те що тут почули мовчить!

Брат с сестрою без жодних суперечок піднялися зі своїх місць та вийшли з намету. Коли за ними закрився тент жінка зміряла поглядом дівчину та йокнула язиком.

- Ну так, що? Ти на все згодна, щоб приєднатися до нас?

- Так. – але в думках вона промовила інше «я хочу лише врятувати батьків». Їй не був потрібен ні цей загін, ні місія по порятунку чарівників. Вона не заслуговувала на довіру цих людей.

Від вивчаючого погляду жінки стало незручно. Дівчина переступила з ноги на ногу, насилу змусивши підняти очі на пані Чернаву.

* * *

Попри її розповідь він не відчував до неї гніву. Він і сам був недалеко, щоб приєднатися до карателів. Але, скоріш за все, його б просто вбили.

Увесь час допиту він намагався не дивитися на неї, бо тоді його проковтнула прірва її очей. Чомусь він міг думали лише про це. Вона могла кепкувати з нього, щоб змусити злитися. Її жарти зачіпали самолюбство більш ніж хотілося. Дивно, якщо вона так хотіла втертися до нього в довіру. Така поведінка могла тільки відвернути.

Одночасно дівчина була дуже милою, особливо коли заливисто сміялася. Її сміх огортав наче теплою ковдрою, згладжуючи всі гості кути її характеру. А потім вона вибачалася, що перейшла межу і він їй вірив. Один погляд бездонних очей і сліду не залишалося від злості.

Так було й зараз. Руслан не пішов до себе, як наказала мати, він залишився, щоб дочекатися вердикту. Довго вони не могли її там тримати, бо підуть чутки. Тим паче скоро батьки почнуть питати, де їхня дочка.

Він встиг тільки сісти на камінь біля загашеного багаття, як тент відкинувся і із намету вийшли Дольф та мати. Руслан підскочив на ноги, але це виглядало досить дивно, тому йому довелося стримати бажання підбігти до них.

Обтрусивши штани, хлопець попрямував у бік намету матері.

- Все? Що ви вирішили? – занепокоєння чітко відбилося на його обличчі.

- Можеш сам спитати. Вона поки там. – кинула пані Чернава, та пішла по справах.

Зробивши вдих-видих Руслан зайшов в намет. Таню він побачив сидячі на килимі, яким була застелена підлога намету. Провівши тильною стороною долоні по щоці, витираючи свіжі струмочки сліз, дівчина побачила Руслана. Плечі напружилися, а з очей знов потекли сльози.

Хлопець неквапом підійшов до неї, але присідати поки не став.

- Ну що? – це питання вийшло занадто різким. Дівчина сіпнулася неначе її вдарили у груди.