* * *

- Шкода Сема і Пітта, хороші були хлопці. – Руслан був засмучений новиною про смерть товаришів. Вони були в їх загоні майже місяць. Одні з перших, кого знайшли за допомогою радар, що зробив їм Альбрехт. – Треба поховати їх з честю. Вони були з тих, хто вірив у нашу перемогу!

- Тому нам треба перемогти! Заради них! – розмови у таборі були лише про сьогоднішнє завдання.

- Про те є добра новина, Дольф знайшов дівчину, кажуть, вона ледве не попалася карателям на очі. Не знаю, що вона хотіла зробити тим простим заклинанням, але точно воно навіть подряпини на карателях не залишило б.

Руслан був з ним повністю згодним.

- До речі, он вона! – товариш вказав йому на дівчину в дивному гостроверхому капелюху. 

Руслан обернувся, на нього дивилися великі сірі очі, обрамлені густими віями. На кілька секунд він так і застиг, а потім струснувши головою вирішив сходити познайомитися. Раніше хлопець за собою такого не спостерігав. Він не любив першим вступати в діалог, але від візиту Гармонії в їх будинок все змінилося.

- Доброго дня, мене звуть Руслан, а ти хто?

Дівчина моргнула, залившись фарбою, при цьому її губи розпливлися в лукавій усмішці.

- Таня.

Хлопець почухав потилицю і зробив крок назад. Аж надто йому не сподобалося, як його розглядали. Ні. Вивчали, як якогось дивовижного звірка.

- Все добре? Скарг немає? – запитав він  для ввічливості, бажаючи якнайшвидше ретируватися.

- А довго ми так подорожуватимемо? - прикусила кінчик губи дівчина.

- Поки невідомо. Іноді зупинятимемося на заїжджих дворах! Сьогодні ввечері вас навчатимуть заклинанням, щоб ви могли обігріти свій намет. Здебільшого доведеться ночувати так? Прийдеться звикнути!

- Я завжди мріяла ночувати під зірками, вплутатися в якусь авантюру. Це так захоплююче! – очі Тані горіли; Руслан тільки хмикнув, йому хотілося спокійного життя.

- У тебе буде на цей час. - сказав він, і хотів було вже попрощатися. Але не тут було.

- Руслан, а розкажіть мені про Гармонію, а то у Дольфа немає часу! Які вони? А правда, що кажуть: вони ночами перетворюються на чудовиська і крадуть людей.

Руслан мало не подавився слиною, почувши останнє. По всій імперії все частіше пропадали люди, це правда. Тільки вони знали, куди саме – до їхніх загонів.

- Ні, вони добрі. Допомагають нам. Ні в кого вони не перетворюються! – хлопець навіть засміявся від таких чуток. Знав би він, що в цьому є правда.

Хлопець за цим усім не помітив, що дівчина взяла його під руку, і неквапом пішли по табору. Мабуть, на довго він встряв. А дівчина все розпитувала та розпитувала.

Відчепитися від неї йому вийшло через пів години, а може й більше. Руслан уже тихо вив, і зарікався більше підходити знайомитися. Таня ж була цілком задоволеною. Вона бачила, як хлопець реагує на неї, і ледве стримувала сміх. Але все, що було потрібне, вона дізналася.

Поправивши гостроверхий капелюшок, що з'їхав, дівчина посміхнулася вслід Руслану, і попрямувала до намету своєї родини.

* * *

Попри те, що її поселили в намет разом з донькою пані Чернави Таня більше проводила часу з батьками. Палатки були двомісні. Втрьох було б затісно. Таня вже почала жалкувати, що погодилася на цю пропозицію. Лія не була задоволена.

Якщо б вони дізналися всю правду, напевно б вигнали б її звідси. А можливо і щось гірше зробили. Головне зараз було відіслати батьків у безпечне місце.

За вечерею Таня слухала розмову батьків відсторонено. Її думки витали далеко звідси.

- Яке диво, що ми опинилися тут. Гармонія тепер про нас попіклується. – промовив чоловік з пишними чорними вусами. – Але треба бути обачними, якщо мій батько дізнається про твою силу, він захоче тебе вбити, Таню.

Дівчина сиділа на спальному мішку, обнявши коліна руками. Сумно зітхнувши, вона відвела погляд від батька.

- Давай не будемо про це! Треба радіти, що так все добре склалося! – весело відповіла дівчина, струснувши русявим волоссям. – Тут я оволодію усіма чарами, і нам не будуть страшні навіть карателі!

Вона не любила розмови про родича. Без нього їх життя було простішим. І їй не знадобилося робити те, що вона робила. Дівчина зненавиділа той день, коли в неї відкрилася здібність до магії.

- Послухай батька, Таню. Це дуже серйозно. Ти навіть не уявляєш на що він здатен! – промовила мати, склавши вимитий посуд назад у мішок.

«Нажаль уявляю» - промайнуло у голові у дівчини.

- Я піду подихаю свіжим повітрям! – вставши на ноги, Таня не стала чекати дозволу.

Свіжим повітрям навіть не пахло. Над табором витав смердючий запах м’яса. Останні декілька місяців вона навіть шматочок м’яса в рот не взяла. Для неї було неприйнятно вбивство тварин. На відміну від людей, вони були добрими та… істотами.

Табір був наповнений голосами чоловіків та жінок різного віку. Вони сміялися, сидячі біля вогнища. Придушивши бажання підійти, Таня пішла вздовж наметів. Коли сідало сонце їх наполегливо просили не покидати меж табору. Тут діяли чари, які приховували їх місцезнаходження.