16.1

* * *

Філіп був непохитний з приводу відокремлення Роксану. Його позицію можна було зрозуміти.

— Скажіть їм, що ви згодні, а потім просто забудьте про цей договір, — запропонував він.

Раду ця ідея обурила.

— Це підло. За свою службу вони мають отримати винагороду. 

— Вони її отримають. Але на незалежність нехай не розраховують. Інакше вся імперія розвалиться. Тоді Роен швидко прибере наші землі. Вони повинні це розуміти. 

— Окей, — прикусила губу Рада. Загалом вона була з ним згодна. — Що ми можемо їм запропонувати? 

— Гроші, землі… — став перелічувати Філіп. 

— А якщо місце біля імператора? Нехай хтось із них увійде до ваших радників, — запропонував Альбрехт, на що Філіп скривився. 

— Вони мало що розуміють в управлінні такою великою державою. Але нехай. У майбутньому все може змінитися, — сказав Філіп. Рада полегшено видихнула, але, почувши продовження, знов спохмурніла: — Головне, скажіть їм, що я згоден, а там подивимося.

Розмова тривала десять хвилин, і результат не задовольнив Гармонію. Філіп мав рацію, але його слова були підлими. Ошукати людей, які за тебе збиралися кров проливати, вони не могли.

Увесь ранок Рада з Альбрехтом думали над цим. У них була ідея, яку Філіп навряд чи схвалить. Але можна обійти його, заручившись підтримкою Емми. Поки що чарівний орден був радше формальним, але в майбутньому він міг стати відмінною противагою владі імператора. І сполучною ланкою між народом.

— Я піду вмиюсь, а ти поки зателефонуй Мерліну. Може, він щось порадить, — кинула Рада другові.

Альбрехт кивнув, принісши знов тарілку з водою. Відповіді Мерліна довелося чекати довго. В якийсь момент Великий герцог з’явився у воді та, кинувши «зайнятий», знов зник.

Через годину він сам зв’язався з братом. Вислухавши розповідь Альбрехта, Мерлін погодився з Філіпом, що незалежність однієї області потягне за собою інші. І тоді імперія розпадеться. Деякий час вони сперечалися.

— Усі імперії рано чи пізно розпадуться, — підібгала губи Рада. — Це пережиток минулого. 

— Це сьогоднішня реальність, Радо. Якщо імперія розпадеться зараз, то не вистоїть проти Роену. 

— У герцогстві все спокійно? — запитав Альбрехт. — Чим ти був зайнятий ці години?

Тамуючи позіхання, Мерлін відкинувся на спинку дивана, через що його обличчя зникло з води.

— У мене була важка розмова. Ти взагалі в курсі, чим живе твій загін? Декілька днів тому зі мною зв’язався Гейб Паріс і попросив дати йому розлучення. Сказав, що не збирається повертатися в герцогство.

Альбрехт розгублено кліпав очима, коли слухав старшого брата.

— Я навіть не знав, що Гейб був одружений. І що? Розлучення — це велика рідкість. 

— Я пам'ятаю випадок із його одруженням рік тому. Щиро кажучи, я розумію його як чоловіка. Леді Паріс — досить істерична особа, — Мерлін знов вирішив схилитися над водою, щоб його могли бачити. 

— Тоді чого він на ній одружився? — хмикнув Альбрехт. 

— Ну, не з кохання, це точно. Домовленість батьків. Начебто. Гейб розповів мені причину, і я вирішив допомогти йому. Весь цей час він вірно служив країні. 

— А ти не хочеш розповісти мені причину? 

— Це до Гейба. Захоче — розкаже. 

— То розлучення ти підписав? — навіщось перепитав хлопець. 

— Так. Хоча, якщо чесно, я б закинув цю справу в довгу шухляду. Слухати ще раз цю жінку мені не хочеться. Вона ледь мені тронний зал не рознесла, — чарівник хмикнув. — У результаті після розлучення їй залишалася частина майна. Почувши про таку компенсацію, жінка притихла і, здається, була задоволена. Сума немаленька.

Їхній діалог тривав уже хвилин двадцять, за цей час обидва по черзі промовляли заклинання, щоб продовжити розмову.

— Мерліне, а дай мені контракти всіх. 

— Усіх? Але навіщо? Адже це був поодинокий випадок. 

— Вони продовжуватимуть служити особисто мені. Так краще. 

— Я подумаю, Ал, — зітхнув Мерлін. — Я дуже втомився, давай поговоримо завтра.

Альбрехт кивнув. Загалом він сказав усе, що хотів. Коли зображення на воді зникло, Альбрехт подивився на Раду, та лише знизала плечима.

— Озвучимо пропозицію з орденом.

* * *

Від самого початку розмови вони відчували, що отаман знав, що в них не вийде домовитися з Філіпом. А пізніше сам Миро сказав, що у здоровому глузді жоден правитель не погодиться на таке. Це ображало Альбрехта — виходить, вони просто витратили час.

— Якщо ви розуміли, що не зможете отримати незалежність, то для чого те все? — Раду це також обурило. — У нас не так багато часу. Попереду ще стільки земель, де чарівники живуть гірше, ніж тут. Гордій мав рацію, сюди не треба було їхати.

— Так чого ви його не послухали? — чоловік спокійно реагував на їхні слова, через що вони ще більше нервували. — Взагалі, для чого сюди приїхали? Ким ви себе уявляєте? Великими полководцями, богами?