* * *

Пізньої ночі Альбрехта розбудив незрозумілий галас у світлиці. Обережно ступаючи дерев'яною підлогою, він підійшов до дверей і заглянув у щілинку.

В іншій кімнаті горіло слабке світло, але розгледіти силуети брата з сестрою він зміг. Вони намагалися говорити тихо але, незважаючи на це, кожне слово долітало до вух Альбрехта.

- Болван. – прошипівши, дівчина схопила жменю землі з горщика і жбурнула в брата.

Але до хлопця вона не долетіла, зупинившись біля долоні хлопця. Поводячи пальцями, Руслан змусив землю прийняти форму кулі.  

- Це прокляття, Ліє! Імператор Гордій нам допоможе його позбутися!

- Так звичайно! - фиркнула дівчина. - Він нас уб'є! Хороше рішення! - змахнувши руками, дівчина підняла в повітря воду з відер, що стояли біля грубки. – Це не прокляття! Тобі розповідають казки! Нас просто вб'ють!

Руслан не хотів їй вірити. Тяжко зітхнувши, він поворухнув пальцями, і земля обсипалася на підлогу. Лія ж не поспішала повертати воду у відра. Вона змушувала її плавно пересуватися по світлиці, дражнячи брата.

- Припини. Нам не можна багато чаклувати!

Сварячись брат із сестрою не знали, що Альбрехт весь цей час не спав, а спостерігав за ними через щілинку. Те, що він чув не дуже його тішило.

 Лія хмикнула, але послухалася.

- Давай почекаємо до ранку! Не добре вийде, якщо ми зрадимо людей, яким дали нічліг! - спробувала вона знайти компроміс.

Руслан ще деякий час бубонів, але погодився. Почувши, як затихли голоси за дверима, хлопець пошукав очима таз, який він завбачливо попросив для вмивання, і налив туди воду зі глека.

- Дуо сейдес, Філіп де Аурельо. – прошепотів він.

Хлопець щиро сподівався, що Філіп почує, оскільки саме він чергував у цей момент біля дормезу. І той він відгукнувся одразу.

- Часу немає. Раді стало погано, нам довелося затриматись. – швидко Альбрехт розповів історію. – Це диво, що ми на них натрапили. Але Руслан не надійний. Прийшли когось, щоб стежив за будинком, і в разі чого не випускай нікого без нас.

- Я зрозумів! Зараз накажу Келсею! - відповів Філіп зображення зникло.

- Ти з ким там розмовляєш? – сонно запитала Рада, почувши голоси.

- Спи, рідна. - Альбрехт підскочив до неї, присівши на край ліжка. – Вранці розповім. – погладив він її по волоссю.

- А чому ти не спиш?

- Зараз ляжу. – так само продовжуючи погладжувати, прошепотів хлопець. - Спи. Завтра важкий день.

Не минуло й хвилини, як він почув її тихе сопіння.

"Ну й добре" - зітхнув хлопець, вкладаючись знову на свою постіль на підлозі.

Якийсь час він лежав, прислухаючись до тиші за дверима. За умовним сигналом хлопець зрозумів, що Гелл уже біля будинку. Альбрехт довіряв йому, але не життя. Аж надто той був якийсь не серйозний. За півтори години сон його зморив, і тепер все залежало тільки від Гелла.

Ніч пройшла спокійно, ніхто будинок не залишав – почув він умовний сигнал. Альбрехт докоряв собі, що заснув, хоча почувався набагато краще, ніж учора ввечері.

Незабаром прокинулася Рада. Потягнувшись, вона побачила, що друг напружено розглядав щось у Радарі.

- Доброго ранку? Щось трапилося?

- Ні! А могло. – засунувши книгу назад у сумку, він повернувся до неї. – Руслан хотів нас уночі здати стражникам. Я чув, це на власні вуха. І бачив їх із Лією сили.

Дівчина напружилася, подивившись на двері.

- І що тепер?

- Нічого. Потрібно поговорити із господарями будинку! Не хотілося б, щоб цей дурень все вибовтав. Він так усіх у вогонь пустить. Уявляєш, яка різанина буде, якщо Гордій дізнається, що в імперії активізуються нові чарівники?

- Я б жодної хвилини не затрималася в цьому будинку, якби не це. Зрадники не заслужили на допомогу.

- Ось тому я тебе не розбудив. Розумієш, люба, колись і я був таким. Я ненавидів усіх магів, і вважав їх справжнім злом. А себе частиною цього зла, коли дізнався про свої здібності. Ми тут для того, щоб переконати людей слідувати за нами і довести їм, що ми дійсно знаємо дорогу.

– Нам треба негайно поговорити з ними. Лія мені трохи розповіла про їхню родину…. А потім повернемося до Філіпа. Мені гидке це місто!

Обурення дівчини було небезпідставним, її то вчора покинули на площі, відмовивши у допомозі

- Речі зібрані. Я чекав тільки поки прокинешся ти.

– До речі. – раптом схаменулась Рада. – А що ти читав у Радарі?

- Про магів стихій, і як їхні сили можуть поєднуватися.

Дівчина раптом ні з того ні з сього засміялася.

- Земля та вода. Так у Летії у нас утворилося багно?!

У двері несподівано постукали, і почувся голос Лії.

- Ви вже прокинулися? Можна увійти?

Альбрехт швидко підійшов і відкрив засув, пускаючи дівчину всередину.