Розділ 13. Багно

Альбрехт відчував відповідальність за кожного. Непокоївся, що недостатньо серйозно поставився до їхнього навчання. Хоча тут він був неправий: Гейб, Пейдж і Лойд чудово впоралися з його наказом. Молоді чарівники освоїли кілька побутових та бойових заклинань. Подальша підготовка лягала тепер лише на Гейба.

Одного вечора Альбрехт пішов збирати хмиз для багаття і побачив невелику річечку, трохи більше кроку завширшки. Знаючи, що наступні пів години він не зможе зв'язатися, Альбрехт важко зітхнув, вирішивши спочатку дізнатися, як там Емма з Васею.

Схилившись над водою, хлопець зашепотів заклинання:

— Дуо сейдес, Емма Марія Аліса де Аурельо! — її ім'я краще підходило для зв'язку. У Васі він не знайшов нічого, за що легко зачепиться пошукове заклинання.

Минула хвилина, друга. Альбрехт уже став нервувати, його навіть почала мучити совість. Але згодом вода пішла брижами, й у ній з'явилося чітке зображення Емми. Дівчина була веселою і зовсім не втомленою.

— Привіт, Альбрехте, — обернувшись, вона гукнула: — Васю, залиш намет, потім поставимо, іди сюди.

— У вас усе добре? — занепокоєння юнака не зменшилося.

— Так. За цей час нічого не сталося. Сьогодні ми ночуємо в наметах, а завтра думали зайти на заїжджий двір.

— Доброго дня, — у зображенні з'явився Вася. — Не турбуйтесь, сер. У нас усе добре.

— Будьте уважні. Еммо, зв'яжися з батьком. Він хвилюється, — Альбрехт потер скроні, намагаючись відігнати від себе погані думки.

— Добре. А у вас як? Ще нікого не знайшли? — запитала дівчина.

— Поки ні, — Альбрехт обвів їх ще одним стурбованим поглядом. — Ви справляєтеся? Може, до вас надіслати когось?

Емма з Васею переглянулись. Хлопець на собі відчув настрій Альбрехта. Він має робити все сам. Але він дуже боявся, що йому не вдасться. Попри внутрішню суперечність, Вася кивнув.

— Упораємося.

— Добре. Бережіть себе, — сказав він, і зображення зникло.

Підвівшись, Альбрехт підняв хмиз і пішов назад у табір.

Наступна вилазка до річки відбулася за пів години. Тільки тепер із ним була Рада. Вони зробили те саме, і у воді з'явився Гейб Паріс. Чоловік був трохи розкуйовджений, ніби щойно пробіг добру милю.

— Здрастуйте, — Гейб не став витрачати час на вітання. — Вибачте, у нас було невелике тренування.

— Доброго дня, Гейбе. Ви вже далеко? — запитала Рада.

— Так. Ми проїхали миль із десять. Декілька разів зупинялися. Поки радар мовчить.

— Як у вас ідуть справи? Поки жодних проблем? — тепер запитав Ал.

— Усе добре, — Гейб обернувся, перевіряючи, хто поруч із ним, і тихіше продовжив: — Тільки ця пара мене ледь до сказу не довела.

— Крісті та Богдан? — не здивувався Альбрехт. — Не давай їм спільних завдань.

— Пане Парісе, — почувся голос Тіни. — О, Альбрехте, Радо! Чому не попередили? Мені треба з вами поговорити.

Гейб кивнув і відсунувся, щоб її було краще видно.

— Сер, у мене було видіння. Скажіть Філіпу де Аурельо, щоб рідше залишав карету. Йому не дуже раді. І ще… — дівчина поспішала. — Передайте своєму загону, щоб теж не втручалися. Навіть якщо щось трапиться, вони не повинні втручатися. Незабаром станеться те, чого ви так чекаєте.

На цьому магічний зв'язок обірвався. Тепер Альбрехт промовив заклинання і знову побачив у воді обличчя Тіни. Розмова продовжилася.

— Ми знайдемо нових чарівників? Конкретніше можеш сказати? — розхвилювалась Рада від такої новини.

— На жаль, ні. Кажу те, що бачила. Коли ви їх знайдете, вас будуть оточувати люди, але ви будете на самоті. Ідіть у будинок, де знайдете те, що шукали. Ось майже докладно розповіла. Головне, щоби ніхто не втручався. Це випробування для вас.

У наступні двадцять хвилин із ними по черзі зв'язувалися Міра, Настя, Крістіна та Богдан. Вже встигло стемніти, тож наприкінці довелося чаклувати світло, щоб хоч щось побачити.

У напівтемряві Гармонія поверталася до табору.

* * *

Кілька днів минули в нескінченних виступах. Рада та Альбрехт настільки втомилися, що ледве пересували ногами. Звісно ж, ніхто з них не сподівався, що все буде легко та просто. Але цього разу в них виникли труднощі з Радаром. Він показував то на воду, то на землю. Тож біля кожної калюжі, кожного клаптика голої землі він гудів, дратуючи їх ще більше.

Може, досвідченіший легко б вирахував місцезнаходження мага, але в них це поки не виходило. Рада з Альбрехтом об'їздили кілька сіл в окрузі й, чесно кажучи, були розчаровані.

— Як мене дратують ці люди, — буркнула Рада. — Наче ми тут потанцювати приїхали.

— Ми й справді приїхали виступати. У нас така легенда. Потерпи ще трохи, — прошепотів Альбрехт.

Дівчина, підібгавши губи, оглянула натовп. Усі ці люди прийшли подивитися на них. Дехто не кине й мідяка в капелюх, а просто послухає і піде. Рада їх не звинувачувала, ці гроші їй не потрібні. Тим паче в них дійсно була інша мета.