* * *

Карета проїхала декілька кілометрів на північ, поки не почало темніти. Вирішивши, що краще зупиниться і провести додатковий урок магії. Розбивши намети вони почали готувати вечерю.

Альбрехт і Рада особливо не хотіли їсти, тому просто сиділи біля багаття, спостерігаючи, як захід сонця розмальовує небо. Настрій був чудовий, після такого успіху, як телепат першого рівня. Не хотілося думати, що те що вони роблять протизаконне і тебе можуть вбити за найближчим поворотом.

- Чуєш, Ал. А давай заспіваємо. – раптом запропонувала Рада.

- Ти не втомилася після сьогоднішнього? – підняв брову хлопець.

- Втомилася. Але ж це інше. Мені здається наші пісні - єдине, що може допомогти у такий час. Ми поставимо купол і накладемо чари від прослуховування.

Альбрехт кивнув і сходив у дормез за гітарою.

– Пам’ятаєш цю пісню? – Рада швидко сходила в дормез і принесла товстий записник. – Тоді ми вперше співали разом.

Хлопець та дівчина перезирнулися, одночасно зітхнувши. Вони добре пам’ятали той час.

Вечеря була ще не готова, тому всі розбрелися хто де. Зібрати загін не стало проблемою.

Альбрехт почав перебирати струни пальцями, іноді кидаючи погляд на рівно записані рядки. Радості чогось поменшало.

Усі повсідалися біля багаття, окрім Лойда, він сидів трохи збоку, слідкуючи за казаном з їжею.

Альбрехт, ще раз перезирнувся з подругою, і вдарив по струнах. Звук не був таким гучним, як при виступах на площі. Більше вони не дивилися в записник, слова пісні спливали у пам’яті самі собою.

А зорі, а зорі по синьому морі,

А місяць з-за хмар вигляда.

Ти рвалась, голубко, від мене до хати,

А я все тебе не пускав[1].

Здається вони втратили зв’язок з реальністю. Так діло не піде. Передивившись записник, вони вирішили заспівати щось веселе, - цю пісню вони також співали у Роені. Але тоді, її довелося переробити, щоб не було жодного натяку на імперію Каталі.  Її, як і багато інших, Рада принесла с собою з майбутнього. Якийсь час вона була схиблена на народних піснях, і переписувала все, що чула на платівках.

Гей, десь там, де чорні води,

Сів на коня козак молодий.

Плаче молода дівчина,

Їде козак з Батьківщини[2].

Притихла за час поїздки Крістіна відразу пожвавішала, і не соромлячись перша пішла танцювати, до неї приєдналися й інші.

Гей! Гей! Гей, соколи!

Оминайте гори, ліси, доли.

Дзвін, дзвін, дзвін, дзвіночку,

Степовий жайвороночку.

Молоді люди співали та веселилися. Навіть Філіп з Еммою пішли з іншими танцювати.

 Один тільки Богдан сидів на верхній сходинці дормеза, і щось бубонів собі під ніс. Не подобався йому зараз шум, хотілося назад додому, до Марічки. Годину тому Крістіна знову його розлютила – дівчина безсоромно прочитала його думки, і почала кепкувати з цього.   Він не був маленьким хлопчиком, не ховався ніколи за жіночою спідницею. А його думки про Марічку Крістіну не стосувалися. Він вже починав розуміти її колишнього. Від такої стерви хочеться втекти.

* * *

Наступні кілька днів пройшли спокійніше. Гейб Паріс займався навчанням Міри та Насті, Тіна допомагала Раді робити ілюстрації в «Ала ін Рал», адже ніхто з представників Вольфрам не вмів малювати. Крістіну навчав сам Альбрехт. Йому був незвичайний такий досвід, але він намагався втлумачити в її темноволосу головку базові знання. Це було зараз не так важливо, але раптом йому здалося, що він обов'язково повинен навчити її читати. З магією в тій виходило набагато краще, ніж у того ж Богдана вперше. Другий, до речі, завжди тримався від дівчини осторонь, ніби одна присутність його вже дратувала.

В один із вечорів таки довелося озвучити свій божевільний план Філіпу. Альбрехт переживав і не знав, з чого почати. Того він застав одного біля свого намету, вперше за весь час чоловік вирішив ночувати не в дормезі. Та й не дивно, що ніч була тепла.

- Я не заважатиму? – наблизився до того хлопець. - Я хотів би поговорити про новеньких.

– Ні. Я ще не збирався спати.

- Скоро доведеться розділити наших нових чарівників. Ми не маємо часу і потрібна допомога всіх. - Хлопець вирішив спочатку озвучити це. - Вони також шукатимуть тих, хто володіє силою. З Настею та Тіною я послав Гейба Паріса.

- А як Христина, Вася, Богдан та Міра? Вони самі поїдуть?

- Крістіна, Богдан і Міра будуть не на довго розділятися з першим загоном, тож Гейб за ними теж наглядатиме. – на цьому місці можна було закінчувати цю розмову. Альбрехт відчував, що нічого в нього не вийде. – А Емма вирушить разом із Василем. У них парна сила, то буде краще!

– Ні. Емма залишиться разом зі мною. Вона не братиме в цьому участі! – погляд Філіпа похмурнів.

- Ви повинні розуміти, що для перемоги важливим є внесок усіх. У цих двох сила, яка доповнює одна одну. Вони разом чудова команда. Сила Васі здатна захистити Емму. А якщо вона розвиватиметься далі…