11.1

Карета проїхала декілька кілометрів на північ, поки не почало темніти. Вирішивши, що краще зупинитися й провести додатковий урок магії, вони поставили намети та почали готувати вечерю.

Альбрехт і Рада особливо не хотіли їсти, тому просто сиділи біля багаття, спостерігаючи, як захід Златана розмальовує небо. Настрій був чудовий після такого успіху, як телепат першого рівня. Не хотілося думати, що те, що вони роблять, — протизаконне, і їх можуть вбити за найближчим поворотом.

— Чуєш, Але, а давай заспіваємо, — раптом запропонувала Рада.

— Ти не втомилася після сьогоднішнього? — підняв брову хлопець.

— Втомилася. Але ж це інше. Мені здається, наші пісні — єдине, що може допомогти у такий час. Ми поставимо купол і накладемо чари від прослуховування.

Альбрехт кивнув і сходив у дормез за гітарою, а Рада дістала свій товстий записник.

— Пам’ятаєш цю пісню? — запитала дівчина. — Тоді ми вперше співали разом.

Хлопець та дівчина перезирнулися, одночасно зітхнувши. Вони добре пам’ятали той час. Вечеря була ще не готова, тому всі розбрелися хто куди. Зібрати загін не стало проблемою.

Альбрехт почав перебирати струни пальцями, іноді кидаючи погляд на рівно записані рядки. Настрій миттю став меланхолійним. Усі повсідалися біля багаття, окрім Лойда — він сидів трохи збоку, слідкуючи за казаном з їжею.

Альбрехт ще раз перезирнувся з подругою і вдарив по струнах. Звук не був таким гучним, як під час виступів на площі. 

А зорі, а зорі по синьому морі, 

А місяць з-за хмар вигляда. 

Ти рвалась, голубко, від мене до хати, 

А я все тебе не пускав.[1]

Здається, вони втратили зв’язок з реальністю. Альбрехт зупинив руку на струнах, помітивши надто похмурі обличчя, а Рада різко перегорнула сторінку записника. Так діла не буде. Вирішивши заспівати щось веселе, вони обрали пісню, яку також співали у Роені. Але тоді її довелося переробити, щоб не було жодного натяку на імперію Каталі. Її, як і багато інших, Рада принесла із собою з майбутнього. Якийсь час вона була схиблена на народних піснях і переписувала все, що чула на платівках дядька Мишка.

Гей, десь там, де чорні води,

 Сів на коня козак молодий.

Плаче молода дівчина, 

Їде козак з Батьківщини.

Притихла за час поїздки Крістіна відразу пожвавішала і, не соромлячись, перша пішла танцювати. До неї приєдналися й інші.

Гей! Гей! Гей, соколи!

 Оминайте гори, ліси, доли. 

Дзвін, дзвін, дзвін, дзвіночку, 

Степовий жайвороночку. [2]

Молоді люди співали та веселилися. Навіть Філіп з Еммою пішли з іншими танцювати. Один тільки Богдан сидів на верхній сходинці дормеза і щось бубонів собі під ніс. Не подобався йому зараз шум, хотілося назад додому, до Марічки. Годину тому Крістіна знову його розлютила — дівчина безсоромно прочитала його думки та почала кепкувати з цього. Він звик захищати свої кордони, і його думки про Марічку Крістіни не стосувалися. Він уже починав розуміти її колишнього. Від такої стерви хочеться втекти.

__________

[1] Гурт Соколи «А зорі, а зорі…»

[2] Українська народна пісня «Гей соколи» 

* * *

Наступні кілька днів пройшли спокійніше. Гейб Паріс займався навчанням Міри та Насті, Тіна допомагала Раді робити ілюстрації в «Ала ін Рал», адже ніхто з представників Вольфрам не вмів малювати. Крістіну навчав сам Альбрехт. Для нього такий досвід був незвичним, але він намагався вкласти в її темноволосу голівку базові знання. Це було зараз не так важливо, але раптом йому здалося, що він обов'язково повинен навчити її читати. З бойовою магією в неї виходило набагато краще, ніж у того ж Богдана вперше. Сам Богдан, до речі, завжди тримався від дівчини осторонь, ніби сама її присутність його вже дратувала.

Одного вечора таки довелося озвучити свій божевільний план Філіпу. Альбрехт переживав і не знав, із чого почати. Він застав Філіпа самого біля його намету. Вперше за весь час чоловік вирішив ночувати не в дормезі. 

— Я не заважатиму? — наблизився до нього хлопець. — Я хотів би поговорити про новеньких.

— Ні. Я ще не збирався спати.

— Скоро доведеться розділити їх. Ми не маємо часу, і потрібна допомога кожного, — хлопець вирішив спочатку озвучити це. — Вони також шукатимуть тих, хто володіє силою. З Настею та Тіною я відправлю Гейба Паріса.

— А як Крістіна, Вася, Богдан та Міра? Вони самі поїдуть?

— Крістіна, Богдан і Міра будуть ненадовго розділятися з першим загоном, тож Гейб за ними теж наглядатиме, — на цьому місці можна було закінчувати розмову. Альбрехт відчував, що нічого в нього не вийде. — А Емма вирушить разом із Василем. У них парна сила, так буде краще.

— Ні. Емма залишиться разом зі мною. Вона не братиме в цьому участі, — погляд Філіпа спохмурнів.