Глава 10. Серце Духа

- Ви хочете сказати, що Міра, я, і ось це… - Настя з огидою подивилася на Васю. - Чарівники?

- Так! Покладіть ваші руки на книгу! Впевнена ви володієте незвичайними здібностями! - Рада встала і піднесла Радар до Насті, що сиділа навпроти неї.

Дівчина перезирнулась із подругою, але поклала долоню. Але на цей раз сторінка залишилася чистою. Рада та Альбрехт здивовано подивилися на дівчину. Знизавши плечима, Настя прибрала долоню і раптом книга почала перегортатися і зупинилася на вже готовому записі.

Анастасія Синіцина. 17 років.

Рівень магії 2-2А. Заклинатель стихії Земля.

Місцезнаходження. Гарнет.

Рада прочитала напис уголос і передала книгу Мірі.

Мирослава Полянова. 18 років.

Рівень магії 2.-2А. Заклинатель стихії Земля.

Місцезнаходження: Гарнет.

- А чому у мене сторінки не стали перевертатися? - здивувалася Настя.

- Вчора, коли Настя приходила до хати... - Рада з жалістю подивилася на хлопця. — Богдан дістав у тебе одну волосинку і поклав на книгу. Так теж можна.

- Чому не можна було сказати, що книга щоразу показує по-різному? - пробурчав хлопець, намагаючись не зустрічатися поглядом з Настею.

– А тепер ти! – Рада підійшла до Васі.

- Я-я? Може не треба? – злякався той.

- Який із нього чарівник? Дурень дурнем! - висловилася Настя.

- Клади долоню! – прицвяхувала його поглядом до табурета Міра.

Васька тремтячи від страху підкорився. Рада з Альбрехтом в очікуванні схилилася над книгою. Напис, що з'явився, розчарував їх.

Васька. 16 років.

Рівень магії 3А

Місцезнаходження: Гарнет.

- А що таке 3С? – пошепки поцікавилась в Альбрехта Рада.

- Слабкий він. Без особливих сил! Як і Філіп, тільки у нього 2В.

- Ну що? Хто він? – Міра спробувала заглянути в книгу.

- Він такий самий, як і ви, тільки без особливої ​​сили!

- Я ж казала! Навіщо цього дурника брати до ордену? Ще все зіпсує! - єхидно промовила Настя.

– Для нас кожен чарівник важливий! Я бачу, ви змінили своє ставлення до магії! Тепер ми хочемо попросити вас про допомогу! - Альбрехт прибрав книгу, надалі вона була вже не потрібна.

* * *

Розмова видалася довшою, ніж вони припускали. Сонце вже почало опускатися і повернулися додому батьки Тіни. Дівчина страшенно хвилювалася, бо знала, що Альбрехт повинен просити її батька, щоби відпустив її з Гармонією.

Батько Тіни був високого зросту з великими сильними руками, такими було добре працювати з м'ясом. Мати була навпаки - невисока, струнка з великими зеленими очима і таким же темно-русявим волоссям.

- Ваша дочка має особливий талант! Їй не можна ховати його! Якщо ви дозволите, то ми хотіли б, щоб Валентина приєдналася до нас у виступах! Вона має дуже гарний голос. -  Альбрехт майже не брехав. - Ваша дочка буде в безпеці, клянуся честю!

- Тим більше в селі є ще кілька молодих людей, яких ми хотіли б взяти! Нині мало наділених талантом! – додала Рада.

На цю розмову пішло п'ятнадцять хвилин. Найбільше Тіну не хотіла відпускати мати.

- Тіна ніколи не покидала Гарнета! Як вона буде?

- Все добре мамо, я вже доросла!

– Це все неправильно! Цього року ти маєш вийти заміж! Я вже майже знайшов тобі чоловіка! – відповів батько.

Рада мовчки обурилася, а Тіні хоч би що.

- Я повернуся та обов'язково вийду заміж за того, кого ви виберете, тату!

Зрештою батьки дозволили дочці вирушити разом зі знатними артистами.

З батьком Богдана проблем взагалі не було. Він тільки розсміявся, коли йому сказали про «талант» сина! Цього разу Альбрехт вигадав, що Богдан добре відчуває ритм, а їм не вистачає барабанщика. Єдине, коли Воран Скрамольд був серйозним, це коли питав про наречену сина.

- А як же Марія? Ти залишиш її тут?

- Я не надовго! Вона скучить навіть не встигне! – запевнив його Богдан. – Коли ще випаде нагода побачити світ?

Розмова з сім'ями Міри та Насті пройшла не так легко, як планувалося. Практично всім батькам довелося заплатити, перш ніж вони відпустили своїх дітей. А за Васю просити не було в кого.

* * *

Гармонія не могла більше затримуватись. Вони й так витратили багато часу на пошуки цих п'ятьох. Тому наказали всім збирати речі, брати, якщо є, коня, і вирушати в дорогу.

Насправді їм треба було дістатися спочатку лісової галявини. Саме через ліс проходила потрібна їм дорога.

- Як шкода, що їхати треба сьогодні! Я не зміг нормально попрощатися з Марічкою! Вона засмутилася! Як вона буде без мене? – майже всю дорогу повторював Богдан.