Розділ 10. Серце Духа

— Ви хочете сказати, що Міра, я, і ось це… — Настя з огидою подивилася на Васю. — Чарівники?

— Так! Покладіть ваші руки на книгу. Впевнена ви володієте незвичайними здібностями, — Рада встала і піднесла Радар до Насті, що сиділа навпроти неї.

Дівчина перезирнулась із подругою, але поклала долоню. Але на цей раз сторінка залишилася чистою. Рада та Альбрехт здивовано подивилися на дівчину. Знизавши плечима, Настя прибрала долоню і раптом книга почала перегортатися і зупинилася на вже готовому записі.

Анастасія Синиця

Рівень магії 2-2А. Заклинатель стихії Земля.

Місцезнаходження. Гарнет.

Рада прочитала напис уголос і передала книгу Мірі.

Мірослава Полянська 

Рівень магії 2.-2А. Заклинатель стихії Земля.

Місцезнаходження: Гарнет.

— А чому у мене сторінки не стали перевертатися? — здивувалася Настя.

— Вчора, коли Настя приходила до Скрамольдів... — Рада з жалістю подивилася на хлопця. — Богдан дістав у тебе одну волосинку і поклав на книгу. Так теж можна.

— Чому не можна було сказати, що книга щоразу показує по-різному? — буркнув хлопець, намагаючись не зустрічатися поглядом з Настею.

— А тепер ти, — Рада підійшла до Васі.

— Я? Може не треба? — злякався той.

— Який із нього чарівник? Дурень дурнем! — пирхнула Настя.

— Клади долоню! — прицвяхувала його поглядом до табурета Міра.

Васька, тремтячи від страху, підкорився. Рада з Альбрехтом в очікуванні схилилася над книгою. Напис, що з'явився, розчарував їх.

Василь

Рівень магії 3А

Місцезнаходження: Гарнет.

— А що таке 3-С? – пошепки поцікавилась в Альбрехта Рада.

— Слабкий він. Без особливих сил! Як і Філіп, тільки у нього 2В.

— Ну що? Хто він? — Міра спробувала заглянути в книгу.

— Він такий самий, як і ви, тільки без особливої ​​сили.

— Я ж казала! Навіщо цього дурника брати до ордену? Ще все зіпсує! — єхидно промовила Настя.

— Для нас кожен чарівник важливий! Я бачу, ви змінили своє ставлення до магії. Тепер ми хочемо попросити вас про допомогу, — Альбрехт прибрав книгу, надалі вона була вже не потрібна.

* * *

Розмова видалася довшою, ніж вони припускали. Златан вже почав опускатися, і додому повернулися батьки Тіни. Дівчина страшенно хвилювалася, бо знала: Альбрехт повинен просити батька, щоб той відпустив її з Гармонією.

Батько Тіни був високого зросту, з великими сильними руками, що ідеально підходили для роботи з м'ясом. Мати, навпаки, була невисокою, стрункою, з великими зеленими очима й густим темно-русявим волоссям.

— Ваша дочка має особливий талант! Їй не можна ховати його! Якщо ви дозволите, то ми хотіли б, щоб Валентина приєдналася до нас у виступах! Вона має дуже гарний голос, — Альбрехт майже не брехав. — Ваша дочка буде в безпеці, клянуся честю!

— Тим більше в селі є ще кілька молодих людей, яких ми хотіли б взяти. Нині мало наділених талантом, — додала Рада.

Ця розмова тривала якихось п'ятнадцять хвилин. Найбільше Тіну не хотіла відпускати мати.

— Тіна ніколи не покидала Гарнет! Як вона буде?

— Все добре, мамо, я вже доросла.

— Це все неправильно! Цього року ти маєш вийти заміж! Я вже майже знайшов тобі чоловіка, — відповів батько.

Рада мовчки обурилася, а Тіні хоч би що.

— Я повернуся та обов'язково вийду заміж за того, кого ви виберете, тату!

Зрештою батьки дозволили дочці вирушити разом зі знатними артистами.

Наступні візити виявилися простішими. З батьком Богдана проблем взагалі не виникло. Він тільки розсміявся, коли йому сказали про «талант» сина. Цього разу Альбрехт вигадав, що Богдан добре відчуває ритм, а їм якраз не вистачає барабанщика. Єдине, коли Воран Скрамольд був серйозним, це коли питав про наречену сина.

— А як же Марія? Ти залишиш її тут?

— Я ненадовго. Вона навіть скучити не встигне, — запевнив його Богдан. — Коли ще випаде нагода побачити світ?

Розмова з сім'ями Міри та Насті пройшла не так легко, як планувалося. Практично всім батькам довелося заплатити, перш ніж вони відпустили своїх дітей. А за Васю просити не було в кого.

* * *

Гармонія не могла більше затримуватись. Вони й так витратили багато часу на пошуки цих п'ятьох. Тому наказали всім збирати речі, брати, якщо є, коня, і вирушати в дорогу. Але перед тим їм треба було таємно дістатися лісової галявини де на них чекав у дормезі Філіп.

— Як шкода, що їхати треба сьогодні, — майже всю дорогу повторював Богдан. — Я не зміг нормально попрощатися з Марічкою. Вона засмутилася. Як вона буде без мене?

— Передумав — повертайся. Ми не на гулянки їдемо. На нас покладено небезпечну місію, — насупилась Міра, якій уже набридло його ниття. — Напишеш їй, якщо буде можливість.