Глава 9. Гарне́т

Після полудня Гармонія приїхала до села Гарне́т. До цього часу вони точно не знали, куди показує Радар, просто слідували інтуїції. Але наближаючись до села, Радар почав пульсувати, вказуючи точне місце

Альбрехт нервово глянув на книгу. Його не полишала думка про хлопця, який приходив йому уві сні. Проїжджаючи село за селом, він удивлявся в обличчя кожного зустрічного чоловіка, сподіваючись розшукати чарівника сновидінь.

Гарнет зустрів їх радісними вигуками. Вони більше не показували грамоту Гордія, одразу оголосили про себе і за кілька хвилин почали виступати.

Кілька разів ударив Альбрехт  по струнах чарівної гітари, і звук розлетівся по всій площі.

Вони співали та танцювали, мабуть, пів години. За цей час виконали всі свої пісні, і кілька тих, що вивчити по дорозі. Найбільше людям сподобалася "Ти". Вона була весела, пустотлива. Їхні голоси лунали по всьому Гарнету. Майже всі мешканці села зібралися на площі.

Перед ними з'являлися десятки, або навіть сотні обличь. Люди сміялися, кидали монети, підспівували їм. Але жодного знайомого…

* * *

Їхній виступ тут закінчився. Рада та Альбрехт одразу ж кинулися до Радара – але сигнал ослаб.

- Їдьмо далі? – обернулася до друга Рада.

Хлопець знизав плечима. Вже темніло, треба було шукати місце для ночівлі. Він не розумів, що сталося,  бо нещодавно тут хтось використовував чарівну силу.

Альбрехт глянув у книгу, а потім на всі боки. Якщо вірити Радару, то поблизу був чарівник. Хлопець ще раз обвів площу поглядом, а потім сховав книгу у сумку. Він знав, що пошуки будуть важкими, але не припускав, що настільки. Тяжко зітхнувши, Альбрехт почав покусувати нижню губу від нетерпіння.

«Радар показував десь тут. – подумав він. - Може, ми помилилися? І треба було їхати до сусіднього села. Втратили лише час».

Через натовп односельців проштовхнувся темноволосий хлопець зі смаглявою шкірою, в куртці забрудненою травою. Йому теж було цікаво подивитися на приїжджих артистів.

- Ти їх бачиш? Ну, Гармонію? - спитав він у дівчини з великими світло-зеленими очима.

- Вони ще тут! Але ти спізнився! Виступ уже скінчився! Де тебе носило, Богдане?

- Неважливо.

- Підстрелив зайця?

- Так! Звідки ти..? Тіна, якщо дізнаються… - хлопець кинув на неї незадоволений погляд, а потім протиснувся через останній ряд роззяв, щоб і самому подивитись.

«Гармонія» складалася з двох людей: хлопця та дівчата в не дуже дорогому одязі, але з дивними інструментами в руках. Богдан ще не бачив гітар. Біля них стояли ще три людини.

"Мабуть, теж із групи" - подумав він.

Тепер хлопець стояв майже попереду всіх, і з цікавістю розглядав приїжджих артистів. Раптом його серце підскочило, він здригнувся, наче його облили водою. Він упізнав одного…

Альбрехт відчував у сумці вібрацію, але більше не міг затримуватися. Треба було приймати якесь рішення. Раптом він помітив знайоме обличчя у натовпі.

- Оп-па… - тільки зміг він вимовити, побачивши хлопця, який приходив йому у снах.

Альбрехт ступив до нього на зустріч. Той, побачивши його, навпаки, швидше зник у натовпі.

- Він тут! Рада відволікай людей! – прошепотів він, прискоривши крок. - Бігом за мною!

Протиснувшись через натовп, Альбрехт та двоє його помічників перейшли на біг. Вони ледве встигали за спритним хлопчиськом, який намагався втекти від них. Перестрибнувши через паркан, він зник на чиємусь подвір'ї.

- Проґавили. - стукнув себе по нозі Лойд від досади.

- Ні! - Альбрехт знову дістав Радар і побачив, що на карті з'явилася точка, яка навіть не збиралася зупинятися. – Туди! – махнув він рукою.

Вони обігнули подвір'я, і ​​вибігши з іншого боку, побачили, як чиясь куртка зникла за одним із будинків. Тут вони його й наздогнали. Це був глухий кут.

- Стій! Чому ти від нас біжиш? – крикнув Альбрехт.

Богдан заметався поглядом по прилеглим будинкам, але виходу не було. Тоді він рвонув напролом.

- Ми не бажаємо тобі зла! - Альбрехт притиснув його руками до стіни, щоб більше не намагався втекти. - У мене до тебе питання! Це ти приходив до мене уві сні двічі?

- Я не панимаю о чьом ви говорите! – промовив він на ламаному імперському, в Альбрехта навіть вуха заболіли від цієї вимови. – Я не местний!

- Добре. – зітхнув Альбрехт, також перейшовши на імперську. – Я знаю этот язык! Также, как и другие языки империи. Если тебе так будет удобно, поговорим на нём! Тебя зовут Богдан?! Это ты приходил ко мне во снах?

Хлопець проковтнув слину, і скривився.

- Ви обізналися! – хлопець все ж таки вирішив перейти на рідну мову.

- Тобі ніхто не бажає зла! Тим паче ти знаєш мету нашого приїзду! Я сам тобі вибовтав все. – коли той сіпнувся, Альбрехту кивнув Лойду та Марті, щоб вони його потримали. - Давно в тебе ці здібності?

- Я не розумію. Магія під забороною! Я не хочу про неї нічого чути!