* * *

Заспівавши наступного дня, Гармонія вирішила відразу покинути не зовсім доброзичливе селище. Ціннішої інформації, яку дала їм дружина покійного старости, не знайшлося.

Рада весь наступний день не подавала вигляду, що її щось турбує. Коли Альбрехт питав про вчорашній вечір, вона сміялася, і казала, що все нормально. Тільки пізніше Мейсі, з якою вчора була Рада, розповіла йому, яка у них виникла проблема.

Ображена тим, що її покинув Альбрехт, дівчина не надто була налаштована працювати. Все валилося у неї з рук. Господиня будинку навіть зробила їй догану, назвавши «блискучою лялькою» – не здатною ні на що.

Альбрехт тільки зітхнув, він нічого не міг вдіяти з гордістю своєї подружки.

- Вона казала, що без вас нічого не вміє.

– Вона так і сказала? – здивувався хлопець.

- Ну не зовсім. Вона розплакалася і сказала, що без вас у неї немає сил щось робити. Без вас вона ніщо… – розповіла Мейсі, посміхнувшись. - Звичайно, потім забрала свої слова і попросила не говорити нічого. Але все одно... Вчора в неї реально нічого не виходило.

Альбрехт непомітно усміхнувся і глянув на карету, де їхала Рада. Він був приємно вражений своєю значимістю для неї.

 Коли остаточно стемніло, вони зупинилися на привал. Великих міст на їхньому шляху майже не було, і можливості відпочити у нормальному готелі теж.

 Повітря вночі було свіжим, тому ніхто не скаржився на ночівлю під зірками.

Поки жінки готували вечерю, чоловіки ставили намети. Рада з Альбрехтом невпевнено переглядалася весь вечір. Вони знали, що в одній палатці не спатимуть. Тому пізніше вони вирішили, що Рада, Мейсі та Пейдж ночуватимуть у дормезі, так як там тепліше та зручніше.

– Ал. У мене погані передчуття щодо доручення Мерліну. - Підійшла до нього подруга, коли їжа була майже готова. - Давай з ним зв'яжемося.

- Мені теж якось не по собі. Сьогодні вночі наснилося, що будинок знищили.

- Дивно... мені також це наснилося. Як би там не було, треба все дізнатися, інакше я не засну.

- Пішли в дормез. Там є вода і тарілка. Сподіваюся, Мерлін ще не ліг спати, і ми зможемо зв'язатися з ним.

Карета стояла поруч, тому вони поспішили усамітнитися, не повідомляючи нікого. Діставши тарілку і заповнивши його водою, Рада прошепотіла потрібне заклинання, і вода пішла брижами. Мерлін має почути у голові їхні голоси і підійти до води.

- Що відбувається у столиці? Що там із нашим дорученням? – стурбовано запитав хлопець, коли зображення з’явилося.

– Будівництво йде. Вже готовий фундамент. - Мерліна здивувало це питання.

- Все правда добре? Мені наснився сон, що на Зарганс напав Морл і зруйнував замок.

- Ні. Все стоїть. Нещодавно стався землетрус. Дивом нічого не постраждало. Тільки на місці перевалу Чорнокнижника з'явилася гора. Немає у нас більше вільного переходу з Роеном.

- Воно і на краще. – полегшено зітхнув Альбрехт

- Що там у вас? Як йдуть гастролі, ну… і все інше? – спитав Великий герцог.

- Поки ніяк. Ми тільки вчора побачили перше селище. Все добре, загалом... – Рада не захотіла говорити йому, що їх спочатку хотіли прогнати. – Вже виступали. Зараз будемо вечеряти та спати. В нас час на розмову закінчується. Все точно добре?

- Повірте, якби щось трапилося я повідомив би вас. Тримайте мене у курсі всього, що там відбувається. Я хвилююсь. Рада, Альбрехт не лізьте на ножі. Ваші життя дуже дорогі.

-  Ми знаємо. – усміхнувся Альбрехт, і за кілька секунд зображення на воді зникло.

Дівчина та хлопець полегшено перезирнулися, закінчивши розмову. Вони дуже боялися, що їхні сни виявляться віщими, і їхня маленька мрія перетвориться на руїни.

Не стримуючись, від щастя, вони кинулися один одному в обійми. Їм так хотілося бути там у Заргансі, навколо знайомих людей… Де вони були популярні, бажані…. А тут? Рада з Альбрехтом взагалі сумнівалися в успіху своєї місії.

- Альбрехт, Леді Вольфрам... – у двері карети коротко постукали, і вона відразу відчинилася. - Ви тут? Вечеря готова..

Вони так і завмерли від несподіванки - на них дивився Гелл Келсей. Рада з Альбрехтом поспішили роз'єднати обійми.

- Вибачте. Зайду пізніше… - хотів уже втекти хлопець.

- Стій. Це те, що ти подумав. Ми отримали звістку від Мерліна. У герцогстві все спокійно. Ось ми й зраділи... – чомусь став виправдовуватися Альбрехт.

- Ви не повинні переді мною виправдовуватися. Я — ваш слуга. Вечеря готова!

Рада з Альбрехтом почервоніли, й поспішили вилізти з карети. На щастя було вже темно і ніхто не бачив їхнього збентеження.

Прийшовши до тями, вони посміялися зі свого дурного вчинку.  Їм було все одно, що подумав Гелл.  Але саме з цього моменту з’явився дивний культ Гармонії. Люди не вважали їх простими чоловіком і жінкою, вони були чимось вищим за все людське, навіть вищі за богів. Одним цілим. Тому їм було дозволено те, що заборонялося простим смертним.

* * *

Ніч була прохолодною, тому тим, хто сидів на сторожі, доводилося кутатися в теплі куртки. Перший осінній день обіцяв бути дощовим та похмурим.

На світанку черга підійшла Вогана, Гейла і Лойда. Вони часто позіхали, вели розмови про дівчат, хороший готель і смачну їжу. Нажаль смачна їжа і готель їм може тепер тільки снитися – на їх шляху були поки що села.

Незважаючи на це вони були досвідченими воїнами і не скаржилися з приводу поганих умов. А ось невизнаний принц іноді починав нити, що йому незручно спати в кареті, не хотів сидіти на варті та готувати їжу.

Того вересневого ранку до багаття підійшла закутана в шаль дівчина. Вона замерзла і хотіла їсти. Лойд простяг їй шматок хліба і частину стегенця, що залишився після вечері.

– Ви мандрівники? - запитала вона, без остраху роздивляючись чоловіків.

- Ні. Ми охоронці брата та дочки Великого герцога Фероманська. Вони приїхали виступати до вашої країни. Гармонія. Може чули про таких?