8.1

Виступивши наступного дня, «Гармонія» вирішила одразу покинути це не надто гостинне селище. Ціннішої інформації, ніж та що дала їм дружина покійного старости, так і не знайшлося.

Рада весь наступний день не подавала вигляду, що її щось турбує. Коли Альбрехт питав про вчорашній вечір, вона сміялася й казала, що все гаразд. Тільки пізніше Мейсі, з якою вчора була Рада, розповіла йому, яка в них виникла проблема.

Ображена тим, що її покинув Альбрехт, дівчина була не надто налаштована працювати. Все падало в неї з рук. Господиня будинку навіть зробила їй зауваження, назвавши «блискучою лялькою», не здатною ні на що.

Альбрехт тільки зітхнув: він нічого не міг вдіяти з гордістю своєї подружки.

— Вона казала, що без вас нічого не вміє.

— Вона так і сказала? — здивувався хлопець.

— Ну, не зовсім. Вона розплакалася і сказала, що без вас у неї немає сил щось робити. Без вас вона ніщо… — розповіла Мейсі, посміхнувшись. — Звісно, потім вона взяла свої слова назад і попросила не говорити нічого. Але все одно... Вчора в неї справді нічого не виходило.

Альбрехт непомітно всміхнувся й глянув на карету, де їхала Рада. Він був приємно вражений своєю важливістю для неї.

Коли остаточно стемніло, вони зупинилися на перепочинок. Великих міст на їхньому шляху майже не траплялося, як і можливості відпочити в нормальному готелі. Повітря вночі було свіжим, тому ніхто не скаржився на ночівлю під зірками.

Поки жінки готували вечерю, чоловіки ставили намети. Рада з Альбрехтом невпевнено перезиралися весь вечір. Вони знали, що в одному наметі не спатимуть. Тому пізніше вирішили, що Рада, Мейсі та Пейдж ночуватимуть у дормезі, оскільки там тепліше та зручніше.

— Ал. У мене погані передчуття щодо доручення Мерліну, — підійшла до нього подруга, коли їжа була майже готова. — Давай з ним зв'яжемося.

— Мені теж якось ніяково. Сьогодні вночі наснилося, що будинок знищили.

— Дивно... мені також це наснилося. Хай там як, треба все дізнатися, інакше я не засну.

— Ходімо в дормез. Там є вода і тарілка. Сподіваюся, Мерлін ще не ліг спати, і ми зможемо зв'язатися з ним.

Карета стояла поруч, тому вони поспішили усамітнитися, не повідомляючи нікого. Діставши тарілку й наповнивши її водою, Рада прошепотіла потрібне заклинання, і вода вкрилася брижами. Мерлін мав почути в голові їхні голоси та підійти до води.

— Що відбувається у столиці? Що там із нашим дорученням? — стурбовано запитав хлопець, коли з’явилося зображення.

— Будівництво йде. Вже готовий фундамент. — Мерліна здивувало це питання.

— Чи справді все добре? Мені наснився сон, що на Зарганс напав Морл і зруйнував замок.

— Ні. Все стоїть. Нещодавно стався землетрус. Дивом нічого не постраждало. Тільки на місці перевалу Чорнокнижника з'явилася гора. Немає в нас більше вільного переходу з Роеном.

— Воно й на краще, — полегшено зітхнув Альбрехт.

— Що там у вас? Як проходять гастролі, ну… і все інше? — спитав Великий герцог.

— Поки ніяк. Ми тільки вчора побачили перше селище. Все добре, загалом... — Рада не хотіла говорити йому, що їх спочатку хотіли прогнати. — Вже виступали. Зараз будемо вечеряти та спати. У нас час на розмову закінчується. Все точно добре?

— Повірте, якби щось трапилося, я повідомив би вас. Тримайте мене в курсі всього, що там відбувається. Я хвилююсь. Радо, Альбрехте, не лізьте на ножа. Ваші життя дуже дорогі.

— Ми знаємо, — всміхнувся Альбрехт, і за кілька секунд зображення на воді зникло.

Дівчина та хлопець полегшено перезирнулися, закінчивши розмову. Вони дуже боялися, що їхні сни виявляться віщими, і їхня маленька мрія перетвориться на руїни.

Не тямлячи себе від щастя, вони кинулися одне одному в обійми. Їм так хотілося бути там, у Заргансі, навколо знайомих людей. 

— Альбрехте, леді Вольфрам... — у двері карети коротко постукали, і вони відразу відчинилися. — Ви тут? Вечеря готова...

Вони так і завмерли від несподіванки — на них дивився Гел Келсей. Рада з Альбрехтом поспішили роз'єднати обійми.

— Вибачте. Зайду пізніше… — хотів уже втекти хлопець.

— Стій. Це не те що ти подумав. Ми отримали звістку від Мерліна. У герцогстві все спокійно. Ось ми й зраділи... — чомусь почав виправдовуватися Альбрехт.

— Ви не повинні переді мною виправдовуватися. Я — ваш слуга. Вечеря готова!

Рада з Альбрехтом зашарілися й поспішили вилізти з карети. На щастя, було вже темно, і ніхто не бачив їхнього збентеження.

Оговтавшись, вони посміялися зі свого безглуздого вчинку. Їм було байдуже, що подумав Гел. Але саме з цього моменту з’явився дивний культ Гармонії. Люди не вважали їх просто чоловіком і жінкою, вони були чимось вищим за все людське, навіть вищими за богів. Одним цілим. Тому їм було дозволено те, що заборонялося простим смертним.

* * *

Ніч видалася прохолодною, тому вартовим доводилося кутатися в теплі куртки. Перший осінній день обіцяв бути дощовим і похмурим.