* * *

Швидко провалившись у сон, Арел не помітила, як пролетів час. Коли вона розплющила очі, то побачила, що Морл спав сидячи на підлозі біля ліжка.

Перевівши погляд, дівчина подивилася на годинник, потім знову на Морла. Проспала вона не менше ніж двадцять чотири години.

Сили до неї так і не повернулися, але говорити, вона вже могла, і якось ворушитися.

- Морл, коханий. Морл… - поплескала вона його по плечу.

Хлопець здригнувся, широко розплющивши очі. Арел побачила під ними темні кола.

- Ти прокинулась? А я вже думав… Я перевірив пульс, подих. Все було. Але ти не прокидалась. Я злякався. Але сидів тут. Не спав, не йшов їсти. Чекав. Боявся прогаяти момент. І здається під кінець просто знепритомнів. Бо не пам'ятаю, як опинився на підлозі.

- Вибач. Я не думала, що буду спати так довго. Я не хотіла, щоб ти хвилювався.

- Тепер ти мені поясниш, що трапилося? - Морл підвівся, тримаючись за голову.

- Так. Як вийде, так і розповім. - вона провела його поглядом, поки він обійшов ліжко, і не сів поряд. - Я перед цим використала дуже сильне заклинання. Не розрахувала сили. – це була майже правда. – Мені пощастило, що я приїхала до тебе. Нерозумно все-таки я вчинила. Не знаюся на магії…

- Це серйозно?

- Ні. Це магічна перевтома. Мені потрібен час, щоб відновилися сили. Декілька днів, а може місяць. Я хотіла б тебе попросити дозволити мені залишитися тут…

- Тобто? Ти не підеш? Ні вранці, ні вдень, ні вночі? – очі хлопця округлилися.

- Так…

- Звісно так! Я про це й мріяти не міг! - вигукнув Морл, але потім осікся. - Дуже погано, що з тобою таке сталося. Але ти не хвилюйся, я за тобою буду доглядати!

- Як мило. – жартома потріпала його за щоку Арел.

Морл усміхнувся, помітно порозовівши.

- Я принесла тобі стільки клопоту... Накажи принести їжі. Я вже давно не їла. - попросила вона.

Морл кивнув, схопившись з ліжка.

- Я миттю…

І куди поділася його втома?

Через двадцять хвилин вони їли картоплю з тушкованим м'ясом і салат зі свіжих овочів. Морл не переносив м'ясо з кров'ю, на відміну своїх сестер. Вони чудово пообідали, сміялися, жартували.

Арел охала, ахала, коли коханий заговорившись, не з першого разу потрапляв їй ложкою до рота. Їй самій було важко тримати столові приладдя. Але якби вона була цілком здорова, - яке блаженство почуватися маленькою дівчинкою.

Потім вони лежали на ліжку, відпочиваючи після ситного обіду… Арел мріяла вийти на вулицю,  а краще щоб він туди її відніс. Вона навіть натякнула Морлу, що їй би хотілося, щоб вони трохи пізніше вийшли у замковий сад.

Морлу доводилося докладати багато зусиль, щоб її ніхто не помітив у замку. Через день до нього нарешті дійшло, що він не хоче відкривати її світові. Нехай вони навіки залишаться таємними закоханими.

Тепер вони засипали та прокидалися разом. Морл вранці йшов у своїх справах, залишаючи їй більше їжі та книжок. А коли випадала вільна хвилинка, одразу ж біг у спальню, щоб стиснути її в обіймах. І кожен раз йому доводилося докладати зусиль, щоб повернутися до роботи.  

І Арел розтанула... вони таємно одружилися. Про за це знала лише одна людина - жрець. Морл зберігав факт свого весілля під найсуворішим секретом, так, як і свою дружину.

Труднощі, що були у них через неможливість показуватися разом за межами спальні, зникли. Ця маленька таємниця оберігала їхнє щастя, не даючи злим язикам щось зіпсувати.

Головне, від кого Морл хотів її вберегти, то це від своїх сестер. Вони, дві підколодні змії, йому все псували.

* * *

Арел лежала з розплющеними очима, хоч була ніч. Поруч із нею тихо сопів Морл, мабуть, уже бачачи третій сон. Вона не могла повірити в те, що сталося. Адже їй не можна було виходити за нього заміж… але після Брами Роду дівчина вже була готова наплювати на будь-які заборони. Їй хотілося зберегти їхнє кохання.

Відчувши, як сколихнулося повітря, Арел сіла на ліжку. Через кілька секунд у кімнаті хтось з'явився. Світла Селени вистачило щоб освітити його силует – це був міцної статури чоловік, у плащі з якимсь капелюхом на голові. Чи таки шоломом?

– Алмес? – прошепотіла вона.

Чоловік зробив крок, і над його рукою з'явилася куля світла.

- А мені казали, що ти кудись поїхав.

Алмес скинувши плащ на підлогу підійшов і опустився перед нею на стілець, що щойно з'явився. Він нічого не відповідав, просто дивився на маленьке колечко на її безіменному пальці.

Арел, помітивши його погляд, сховала руку під ковдру.

- І не треба мене засуджувати! Я зробила те, що хотіла. – так само прошепотіла вона. – Я вже не одна з Божеств.

- Це лише на якийсь час. Скоро ти відновишся.

- Я збираюся тут перебувати скільки, скільки мені залишилося жити.

- Я прийшов не за тим, щоби тобі читати моралі. Просто дізнався, що сталося у Заргансі. Як же ти так могла, Ареле… Навіщо?

Дівчина знизала плечима.

- Ти знала, що втративши сили, будеш із ним? Ти це робила заради нього?

- Ні. Я по-справжньому хотіла допомогти завоювати герцогство. А потім, коли з'явився Золотий Дух, я злякалася... Не розумію, як залишилася жива. Але тепер не можу більше допомагати Гармонії. Мені страшно, а раптом із ними щось станеться?

- Тобі зробили цінний урок. Якщо ти ще раз зробиш помилку, то не матимеш шансу зустрітися зі своїм коханим після переродження. Ми якось допомагатимемо їм, але доступу до території імперії не всі маємо. У нас там майже ніхто не вірить, ми колись наплювали на них і вони наклали закляття від проникнення.

- Ось тому я й не хотіла, щоб вони туди їхали.

- Не маленькі, Арел. Самі про себе подбають. – серйозно відповів чоловік. — Я не проситиму тебе поспішати з поверненням на Сверід. Ти можеш скільки завгодно бути тут. Але… з моменту твоєї смерті, і до того, як він тебе поцілує, Морл забуде, що ви були одружені.