7.1

Швидко поринувши в сон, Арел незчулася, як сплинув час. Коли вона розплющила очі, то побачила, що Морл спить, сидячи на підлозі біля ліжка.

Дівчина глянула на годинник, потім знову на Морла. Проспала вона не менш як добу. Сили до неї так і не повернулися, але вона вже могла говорити й трохи рухатися.

— Морле, коханий. Морле… — торкнулася вона його плеча.

Хлопець здригнувся, широко розплющивши очі. Арел помітила під ними темні кола.

— Ти прокинулась? — схопився хлопець. — А я вже думав… Я перевіряв пульс, дихання. Усе було в нормі. Але ти не прокидалась. Я злякався. Сидів тут, не спав, не йшов їсти. Чекав. Боявся проґавити мить. І, здається, зрештою просто знепритомнів. Бо не пам'ятаю, як опинився на підлозі.

— Вибач. Я не думала, що спатиму так довго. Я не хотіла, щоб ти хвилювався.

— Тепер ти мені поясниш, що трапилося? — Морл підвівся, тримаючись за голову.

— Так. Розкажу все як є, — вона провела його поглядом, поки він обходив ліжко і сідав поруч. — Я перед цим використала дуже сильне заклинання. Не розрахувала сили. — це була майже правда. — Мені пощастило, що я дісталася до тебе. Нерозумно я все-таки вчинила. Переоцінила себе…

— Це серйозно?

— Ні. Це магічне виснаження. Мені потрібен час, щоб відновитися. Кілька днів, а може, місяць. Я хотіла б тебе попросити дозволити мені залишитися тут…

— Тобто? Ти не підеш? Ні вранці, ні вдень, ні вночі? — очі хлопця округлилися.

— Так…

— Звісно так! Я про це й мріяти не міг! — вигукнув Морл, але одразу осікся. — Дуже погано, що з тобою таке сталося. Але не хвилюйся, я тебе доглядатиму!

— Як мило, — жартома потріпала його за щоку Арел.

Морл усміхнувся, його щоки помітно порожевіли.

— Я завдала тобі стільки клопоту... Накажи принести їжі. Я голодна, — попросила вона.

Морл кивнув, схопившись із ліжка.

— Я миттю…

І куди тільки поділася його втома?

Через двадцять хвилин вони їли картоплю з тушкованим м'ясом і салат зі свіжих овочів. Морл не терпів м'яса з кров'ю, на відміну від своїх сестер. Вони чудово пообідали, сміялися, жартували.

Арел охала й ахала, коли коханий, заговорившись, не з першого разу потрапляв їй ложкою до рота. Їй самій було важко тримати столове приладдя. Але, навіть якби вона була цілком здорова, яке ж це щастя — почуватися коханою дівчинкою.

Потім вони лежали на ліжку, відпочиваючи після ситного обіду. Арел мріяла вийти на вулицю, а краще, щоб він туди її відніс. Вона навіть натякнула Морлу, що їй хотілося б трохи пізніше вийти в замковий сад.

Морлу доводилося докласти чимало зусиль, щоб її ніхто не помітив у замку. Через день він нарешті усвідомив, що й не хоче відкривати Арел світові. Нехай вони навіки залишаться таємними закоханими.

Тепер вони засинали та прокидалися разом. Вранці Морл ішов у справах, залишаючи їй побільше їжі та книжок. А коли випадала вільна хвилинка, одразу ж біг у спальню, щоб стиснути її в обіймах. І щоразу йому доводилося змушувати себе повернутися до роботи.

І Арел розтанула. Вони таємно одружилися. Про це знала лише одна людина — жрець. Морл зберігав таємницю свого весілля під найсуворішим секретом, так само як і свою дружину.

Труднощі, що виникали через неможливість показуватися разом за межами спальні, зникли. Ця маленька таємниця оберігала їхнє щастя, не даючи злим язикам все зіпсувати.

* * *

Арел лежала з розплющеними очима, хоч була ніч. Поруч із нею тихо сопів Морл, мабуть, уже бачачи третій сон. Вона не могла повірити в те, що сталося. Адже їй не можна було виходити за нього заміж, але після Брами Роду дівчина вже була готова наплювати на будь-які заборони. Їй хотілося зберегти їхнє кохання.

Відчувши, як сколихнулося повітря, Арел сіла на ліжку. Через кілька секунд у кімнаті хтось з'явився. Світла Селени вистачило, щоб освітити його силует — це був міцної статури чоловік, у плащі з якимось капелюхом на голові. Чи таки шоломом?

— Алмес? — прошепотіла вона.

Чоловік зробив крок, і над його рукою з'явилася куля світла.

— А мені казали, що ти кудись поїхав.

Алмес скинувши плащ на підлогу підійшов і опустився перед нею на стілець, що щойно з'явився. Він нічого не відповідав, просто дивився на маленьке колечко на її безіменному пальці.

Арел, помітивши його погляд, сховала руку під ковдру.

— І не треба мене засуджувати! Я зробила те, що хотіла. — так само прошепотіла вона. — Я вже не одна з вас.

— Це лише на якийсь час. Скоро ти відновишся.

— Я збираюся тут бути скільки, скільки мені залишилося жити.

— Я прийшов не за тим, щоб читати тобі моралі. Просто дізнався, що сталося у Заргансі. Як же ти так могла, Арел… Навіщо?

Дівчина знизала плечима.

— Ти знала, що втративши сили, будеш із ним? Ти це робила заради нього?

— Ні. Я по-справжньому хотіла допомогти завоювати герцогство. А потім,.. потім коли з'явився Золотий Дух, я злякалася. Не розумію, як залишилася жива. Але тепер не можу більше допомагати Гармонії. Мені страшно, а раптом із ними щось станеться?

— Тобі зробили цінний урок. Якщо ти ще раз зробиш помилку, то не матимеш шансу зустрітися зі своїм коханим після переродження. Ми якось допомагатимемо їм, але доступу до території імперії не всі маємо. У нас там майже ніхто не вірить, ми колись наплювали на них і вони наклали закляття від проникнення.