6.1

Вона не збрехала. Наступного дня вони справді вирушили в похід. Арел більше не ховалася, хоча намагалася не надто виділятися. Жінок в армії було дуже мало. Удень вони їхали, а вночі — ділили один намет. Арел, що завжди здавалася такою мудрою, раптом запишалася своєю величезною силою. Адже вона могла захопити будь-яке місто, будь-яку країну, не докладаючи зусиль. Вона була готова сіяти смерть та руйнування в ім'я їхнього кохання. 

«Ну, якщо Гармонія поїхала, а це те саме, що покинула, то чому не можна допомогти Морлу захопити Зарганс? Адже я була прихильна до Фероманська тільки через батьків». 

Минуло кілька прекрасних літніх днів. Вони продовжували обговорювати плани битв, готувалися скоро вступити в бій. А могли б їздити на прогулянки, а може, просто валятися в ліжку, насолоджуючись одне одним. Але ні. Вони готувалися воювати. 

Арел здригалася, прокидаючись ночами. Їй здавалося, що хтось трясе її за плече. Вона чула чийсь приглушений голос і слова: «Це ж мій дім…» І щоразу вона притискалася сильніше до Морла, шукаючи захисту в його обіймах. 

Незабаром стався короткий бій на кордоні, і той впав. У війську Морла ніхто не постраждав, а ось герцогство зазнало втрат. Те саме було і з містами, що траплялися на їхньому шляху. Арел сміялася, розчищаючи шлях армії Морла. Більшої шкоди на той час завдала вона. Армія Мерліна була безпорадна проти такого могутнього ворога. Великий герцог робив усе можливе, щоб зберегти свої землі. Дні минали, втрати зростали.

Все належало їй — Володарці Часу. Все було в її владі, навіть людські життя. Але, на жаль, їй цього було мало. Арел дивилася на руйнування як на щось буденне, не варте її уваги. Вона сіяла смерть, як люди сіють пшеницю. Тепер Арел була справді тою, ким її називали люди — богинею Смерті. Нічого не було в ній ні святого, ні божественного. 

— Арел, — прошепотів Морл, дивлячись на те, як його кохана розглядає карту в наметі. — Підійди до мене.

Його голос звучав спокійно, але водночас вимогливо. 

— Завтра ми будемо вже біля Зарганса. 

— Я знаю. — Морл важко зітхнув, дивлячись на неї. — Я вдячний тобі за все, що ти зробила, але… Мене лякає твоя сила. Чому ти не казала про неї? Хто ти та чому насправді допомагаєш мені? І чому до цього неодноразово просила підписати мирний договір?

— Ти сам цього хотів, — сухо відповіла Арел. Їй не подобалася ця розмова, бо відкрити правду вона йому не могла. — Те, що я володію магією руйнування не робить з мене якусь особливо. Я просто добре володію своєю магією.

— Занадто. Я хотів, щоб переді мною була дівчина, а не машина для вбивства. Куди поділася та хто приходила до мене на бал? 

— Вона мертва, — буркнула собі під ніс Арел, та розвернувшись, пішла до виходу з намету.

— Ти куди? Ми ще не закінчили, — зсунув брови Морл. 

— Про що? Про мою силу? Чи про те, що ти не можеш визначитися, що тобі потрібно? 

— Іди. Ти маєш рацію. Я покличу тебе, коли мені буде потрібно щось знищити. 

Вклонившись, Арел зміряла його холодним поглядом і вийшла з намету. Вона йшла через табір, серед вояків, що готувалися вже завтра брати Зарганс. Їй хотілося піти світ за очі, стрибнути в колісницю та полетіти геть. 

До настання сутінок вона повернулася до королівського намету. Підійшовши до ліжка, дівчина побачила, що Морл вже спить. Хмикнувши, Арел поспішила роздягнутися і лягти, повернувшись на бік. Завтра на них чекав важкий день. Не встигла вона навіть заплющити очі, як Морл обійняв її та притягнув до себе. Попри втому та роздратування усмішка з'явилася на губах — він ще не спав, чекав на її повернення. Усередині щось затремтіло, коли вона відчула його подих і коли він легко доторкнувся губами до її шиї. Арел уже хотіла відсунутися, сказати, що завтра важкий день, але він раптом прошепотів:

— Пробач, якщо тебе образив.

— І ти мене, — зітхнула вона, повернувшись до нього, та притиснувшись до гарячого тіла. — Кохаю тебе.

* * *

Світанок забарвився кров'ю. На ранок не лишилося й сліду від ніжності, що панувала вночі. Арел і Морл прокинулися, як тільки почало світати. Настав час: треба було готуватися до наступу.

У замку Зарганса Мерлін, на відміну від них, навіть очей не зімкнув. Усю ніч тривала військова рада. Зарганс за весь час свого існування ніколи ще не був в облозі, тож оборонні споруди перебували не в найкращому стані. 

«Добре, що ви поїхали та не бачите всього цього», — сумно подумав чарівник, згадавши брата та дочку.

Штурм розпочався близько обіду. Попри величезну силу роенського війська, місто довго стримувало натиск. Навіть могутня покровителька короля певний час не могла пробити захист. За три години облоги полягло чимало людей Морла, і він почав непокоїтися: чи зможуть вони взагалі взяти це місто? Та гармати не вщухали. Через п'ять довгих годин після початку бою головна стіна впала. По всьому Заргансу спалахнули пожежі.

Міряючи кроками кімнату перед вікном другого поверху, Мерлін нервово поглядав на руйнування. Ситуація виходила з-під контролю. Він не міг збагнути: що за сила допомагає Морлу? Раптом страшний гуркіт струснув замок. Чарівник здригнувся, земля зникла у нього з під ніг. Світ накрила темрява. 

* * *

Гарматний снаряд, посилений магією, влучив у замок між першим та другими поверхами. 

Мерлін лежав серед уламків замкової стіни, припорошений білим пилом. Очі заливала крок, яка скоріш всього текла з розбитої голови. Віддалік від нього валявся меч. Чоловік не міг встати, йому важко було навіть поворухнутися, хоча він розумів, що навряд через це може померти. Але інші могли: до нього долинали крики містян, звук пожежі, крики ворожої армії.

— Акустик, — прошепотів він, і перстень на його пальці ледь засвітився. — Морле! Чуєш мене?! Я Великий герцог Фероманська. Ти отримав те, що хотів! Я здаюся! Не чіпай людей! 

Його голос розлетівся всією околицею. Захрипівши, чарівник сплюнув кров. І відразу після цього новий залп гармати поцілив у південну частину замку. Коли пил трохи осів, Мерлін у жаху побачив, що більша частина стіни зруйнована, разом з кімнатою Ради.