* * *

Вона не збрехала. Наступного дня вони справді вирушили у похід. Арел більше не ховалася, хоча намагалася не сильно виділятися. Жінок у армії було дуже мало.

Вдень вони їхали, а вночі – ділили один намет. Арел, що завжди здавалася такою мудрою, раптом запишалася своєю величезною силою. Адже вона могла захопити будь-яке місто, будь-яку країну, не докладаючи зусиль. Вона була готова сіяти смерть та руйнування, в ім'я їхнього кохання.

Але Арел помилялася. Правду казав Алмес: «Кохання все зіпсує. Ти стала сліпою». Дівчина хмикала, жартувала, а потім і зовсім йшла, грюкнувши дверима його палацу на Сверіді.

А правда, ідея світового панування її ніколи раніше не відвідувала. Їй не хотілося мати рабів, що виконуватимуть її накази. Навіть Марлет був для неї колись наче молодший брат. Тепер Арел вважала цілком нормальним, вирушить у Зарганс і захопити його.

«Ну, якщо Гармонія поїхала, а це рівносильно – покинула, то чому не можна допомогти Морлу захопити його? Адже вона раніше була прихильна до Фероманська тільки через Гармонію.

Пройшло кілька прекрасних літніх днів. Вони продовжували обговорювати плани битв, готувалися скоро вступити у бій. А могли б їздити на прогулянки, або на пікнік, а можливо просто валялися у ліжку, насолоджуючись один одним. Але ні. Вони готувались воювати.

Арел здригалася, прокидаючись ночами. Їй здавалося, що хтось трясе її за плече. Вона чула чийсь приглушений голос. І слова: «це ж мій дім…»

І щоразу вона притискалася сильніше до Морла, шукаючи захист у його обіймах.

Незабаром стався короткий бій на кордоні, і той впав. У війську Морла ніхто не постраждав, а ось герцогство зазнало втрат. Те саме було і з містами, що знаходилися на їхньому шляху.

Арел сміялася, розчищаючи шлях армії Морла. Більшу частину шкоди на той час завдала вона. Армія Мерліна була просто безпорадна проти такого страшного ворога. Великий герцог робив усе можливе щоб зберегти свої землі. Дні йшли, втрати – зростали.

* * *

Все належало їй – Володарці Часу. Все було у її владі, навіть людські життя. Але на жаль їй цього було мало. Арел дивилася на пожежі та смерть, як на щось буденне, не варте її уваги. Вона сіяла смерть, як люди сіють пшеницю. Смерть, смерть… нічого не було у ній ні святого, ні божественного.

– Арел. - прошепотів Морл, дивлячись на те, як його кохана розглядає карту. - Підійди до мене.

Його голос звучав спокійно, але водночас вимогливо. Зітхнувши, дівчина обернулася до нього.

- Завтра ми будемо вже біля Заргансу.

- Я знаю. - Морл вичікуючи на неї подивився. – Я вдячний тобі за все, що ти зробила, але… Мене лякає твоя сила. Тобі не склало труднощів здолати добре навчених воїнів. Звідки в тебе таке бажання допомагати мені? Ти ж сама просила мене підписати мирний договір.

 – Ти сам цього хотів. – сухо відповіла Арел.

- Хотів. Але мені ще хотілося бачити в тобі дівчину, тендітну, ніжну. А не таку яку я буду боятися. Чому ти не сказала мені про свою реальну силу? Хто ти?

Арел відвернулась. Безглуздо було про це говорити. Можна було сказати, що вона Володарка Часу, дочка Золотого Духа, одна з найвищих божеств цієї проклятої планети. Вона вже давно розповіла Морлу про себе. Тим більше знала, що колись ця інформація йому знадобиться. Але не могла чомусь у його присутності у жодний спосіб повідомити своє ім'я. Мабуть, хтось тут уже постарався.

- Я проста чарівниця. І так я володію силою руйнування ... - кинувши на нього погляд, Арел зібралася вийти з намету.

- Ти куди? Ми ще не закінчили. - зсунув брови Морл.

- Про що? Про мою силу? Або про те, що ти не можеш визначитися, що тобі потрібно?

 - Іди. Ти права. Я покличу тебе, коли мені буде потрібно щось знищити.

Вклонившись, дівчина обдарувала його холодним поглядом і вийшла з намету.

Вона йшла через табір, серед вояків, що готувалися вже завтра брати Зарганс. Їй хотілося зараз піти далеко, далеко, стрибнути в колісницю і полетіти кудись.

Поблукавши трохи за межами табору, вона повернулася до королівського намету. На той час вже настала ніч. Підійшовши до ліжка, дівчина побачила, що Морл вже спить. Хмикнувши, Арел поспішила роздягнутися і лягти, повернувшись на бік. Завтра важкий день.

Не встигла вона навіть заплющити очі, як Морл обійняв її рукою і притягнув до себе. Посмішка з'явилася на її губах - він ще не спав, чекав її повернення. Усередині в неї щось затремтіло, коли вона відчувала його подих, і коли він легко доторкнувся губами до її шиї.

Арел уже хотіла відсунутись, сказати, що завтра важкий день... але не стала цього робити. Обернувшись, вона зустрілася з ним поглядом. Він був таким рідним, таким коханим… Усмішка стала ще ширшою – слів не було. Вони мовчки лежали дивлячись один на одного, зрідка обмінюючись поцілунками. І усміхалися.

* * *

Світанок забарвився кров'ю. На ранок нічого не залишилося від ніжності, що була вночі. Арел і Морл прокинулися, як почало світати. Настав час, треба було готуватися до наступу.

У замку Зарганса Мерлін, на відміну від них, навіть очей не зімкнув. Він всю ніч був на військовій раді, треба було якось боронити місто від несподіваного лиха. Зарганс за час свого існування ніколи ще не був в облозі, тому оборонні споруди були не в кращому стані.

«Добре, що ви поїхали і не бачите всього цього» - сумно подумав чарівник, згадавши свого брата і дочку.

Штурм розпочався близько обіду. Незважаючи на величезну силу роенського війська, місто довго стримувало облогу. Навіть могутня покровителька короля не могла щось зробити. Якийсь час…

За три години облоги полегло немало людей Морла, і він став непокоїтися: чи зможуть вони взагалі захопити це місто? Але потім облога продовжувалася, стріляли гармати.

Через п'ять довгих годин після початку бою головна стіна впала. По всьому Заргансу спалахували пожежі.

Ходивши туди-сюди перед вікном другого поверху, Мерлін нервово поглядав на ці руйнування. Все виходило з-під контролю. Він не міг зрозуміти: що за сила допомагає Морлу?