Глава 8. Несподівані труднощі

З переходом кордону проблем не виникло. У них перевірили документи, видали дозвіл на носіння чарівних артефактів та пропустили. Але в цьому дозволі великими літерами було прописано: не користуватися магією при людях і завжди показувати грамоту. Загалом, це було реально, і водночас неможливо.

Рада з Альбрехтом дуже переживали на огляді. Особливо Альбрехт, так, як він рік тому втік з імперії.

Але, незважаючи на побоювання, не без допомоги султана Рошана, «Гармонія» вирушила на гастролі в імперією. Показати світові свій талант і порадувати людей.

Насправді ж все було набагато небезпечніше і не так райдужно, як вони описували Гордію.

Самого імператора, на щастя, вони не побачили– листа про дозвіл переходу кордону, було відправлено з  гінцем. Гармонія ще раз переконалася, що часу у них на все небагато. Адже на початку грудня Гордій їх запросив виступити у нього у палаці. Найкращого моменту, щоб убити його не було.

Карета їхала глиняною дорогою, підстрибуючи, коли колесом наїжджала на каміння. Рада з Альбрехтом пересіли на коней Пейдж та Мейсі, поки ті відсипалися у кареті. Філіп не покидав її з моменту, коли вони під'їхали до кордону. Якби його побачив хтось, їх би не пропустили. Гордію було вже відомо, що представник ще одного імператорського роду хоче зайняти його трон.

- Якби ми знали, що за ним уже ведеться полювання, залишили б його десь по дорозі. – підібгала губи Рада. - Весь наш план мало не накрився!

- Але все обійшлося. Якщо чесно і я хвилювався, що мене схоплять. Напевно, все-таки не відомо, як виглядав чарівник із Рамплура. - Альбрехт кинув погляд на карету. - Мені і зараз страшно. Чи вийде у нас щось? Чи не видадуть нас люди?

- Я, звичайно, завжди на твоєму боці. Але чи не краще, щоб Філіп убив Гордія, чи ще хтось. Ти береш на себе непосильне!

– Чому? - пришпорив коня Альбрехт. - Ти сумніваєшся в моїх силах?

- Ні. Я побоююся за наше життя! Що буде, якщо тебе вб'ють? - дівчина теж зупинила свого жеребця. - Я сама не зможу зібрати чарівників! Та й взагалі, один ти не впораєшся з імператором!

- Ну… загалом ти маєш рацію. – побачивши, що вони відстають від усіх, хлопець потягнув за поводдя. – Але ж у мене є ти! А там ми розшукаємо чарівників, Філіп може чимось допоможе. Але! – його голос став холоднішим. - Гордія я вб'ю сам! Я це ще вирішив, коли дізнався про свою чарівну силу! Так що не відмовляй!

Рада тихо хмикнула, але заперечувати не стала. Вона знала, якщо він щось вирішив, переконати його неможливо.

Незабаром з'явилося перше поселення. Радар мовчав, а ніч наближалася. Потрібно було шукати місце для ночівлі. Чарівники навіть не уявляли, що тут вони зустрінуться з першими труднощами.

Містечко було невелике, з глиняними будинками з солом'яною стріхою. Вивіску на в'їзді неможливо було прочитати через чорні сліди на ній. Напевно якийсь недолугий перебрав у таверні і влаштував пожежу.

"До речі, де заїжджій двір?! - Альбрехт покрутив головою, але не побачив жодного вогника у вікнах. Навколо стояла неприємна тиша.

Будинки на окраїні виглядали непривітно. Спочатку у мандрівників склалася думка, що місто покинуте.

- Дивно. У цей час на вулиці ще мають бути люди. – погладив невелику борідку Філіп, оглядаючи вулицю.

- Даремно ви пішли разом із нами. Вам не можна «світитися». – зашепотіла Рада.

- Та ніхто мене тут не знає. Набридло мені ховатися.

- Рада права! Якщо вас побачать поряд з нами, всім доведеться погано, і наш план провалиться! – зауважив Ал. - Так що повертайтеся до карети, поки не пізно.

- Ваша високість… - потріпала його за рукав Мейсі. – Нас помітили. Тут люди.

- Ну й добре… - Альбрехт обернувся, але Філіп уже накинув капюшон і змішався з їх загоном. – Спробуємо затриматись тут на ніч. Далі небезпечно їхати у темряві. Дорога погана.

Незабаром з'явилися люди, і одразу чоловік п'ятнадцять. Побачивши натовп Рада з Альбрехтом спочатку втратили мову. У них склалася думка, що городяни були на якихось таємних зборах. А зараз здадуть їх карателям.

Альбрехт вийшов наперед, діставши з сумки грамоту з печаткою імператора. Перед цим він на кілька секунд затримався рукою на Радарі, що лежав усередині. Чарівна книга мовчала.

- Доброго вечора! Вибачте за пізній візит! Ми мандрівники, артисти. Приїхали з герцогства Фероманськ. Чули про таке? Тут є староста?

– Помер він давно! Я за нього! - відповіла стара з вигнутою тростиною. Здавалося їй років сто, або навіть більше.

- Ось наш дозвіл. Ми артисти. - ще раз повторив Альбрехт, подаючи їй згорнуту грамоту. – Ви можете прочитати? Я можу…

- Ти, любий, мабуть думаєш якщо я ста́ра, то одразу читати не вмію?! Давай свій папірець!

Альбрехт тяжко зітхнув, коли жінка почала читати. Йому здалося, що минула вічність. Насувалися сутінки. Дочитавши, бабка скривила губи, кинувши грамоту йому під ноги.

– Вам тут не раді!

– Нам видав дозвіл імператор Гордій. Ми приїхали здалеку виступати у вашій країні! - сказав Альбрехт з побоюванням.