Глава 5. Рубіновий перевал

За сніданком Рада з Альбрехтом розповіли всім про свою знахідку. Особливо вона зацікавило власника бібліотеки. Виявилося, він гадки не мав про існування у себе такої книги. Вони ж шукали щось схоже на звичайний радар, яким користувалися карателі. До речі такий радар Альбрехт теж знайшов у книзі заклинань.

Філіп за весь час сніданку згоряв від нетерпіння. Йому хотілося якнайшвидше подивитися на книгу і вирушить у дорогу. Альбрехт не дуже розділяв його позитивний настрій. Йому ідея їхати до імперії подобалася дедалі менше.

- Я, звичайно ж, дам вам Радар. Але за умови, що ви його згодом повернете до моєї бібліотеки. Книга безцінна, і не має потрапити до чужих рук. – сказав під кінець Рошан. - Нам треба сходити подивитися на неї!

Всі встали слідом за султаном і Шахрією і вирушили у кімнату Альбрехта.

Філіп нервово покусував губу чекаючи, поки до нього дійде черга подивитися на книгу. Він взагалі після того, як дізнався про знахідку, не розумів: як четверо дітей можуть приймати такі важливі політичні рішення? Добре, що він не наважився озвучити свої думки, а то того ж дня поїхав додому, сам.

Хоч Рошану та Шахріє не було ще й дев'ятнадцяти, вони все життя прожили при дворі та знали більше ніж деякі старші представники інших країн. А Філіп, якому хоч уже було за сорок, ніколи до ладу не знав палацових правил.

У його думках все було яскраво. Гармонія мала слухатися. Тобто виконувати накази. Але до нього не скоро дійшло, що він взяв на допомогу людей, що вищі від нього за титулом.

Філіп терпляче чекав, і коли йому дали подивитися книгу він сподівався на більше, ніж:

Філіп де Аурельо

Рівень магії В2

Місцезнаходження: султанський палац Еденгол, гостьова спальня №7.

Ще одне уточнення вони дізналися трохи згодом. Виявляється, магів без особливої сили він показує без тілесного контакту, тому вони вчора змогли просто дізнатися реальні здібності жителів палацу.

* * *

Залишили султанський палац вони після обіду. Погода у Філанті була майже завжди тепла, крім сезону дощів. Але цього серпневого дня стояла нестерпна задуха.

Султан Рошан погодився особисто супроводжувати їх до найближчого міста, де їх чекає людина що допоможе перетнути кордон.

Всю дорогу він те й робив, що застерігав Раду, Альбрехта та Філіпа не наробити дурниць. Адже одним невірним словом можна розпалити такий вогонь, що вже не загасиш. Рошан намагався говорити більше з Філіпом, оскільки він був старшим і досвідченим. Але одне з другим не завжди пов'язане.

Виявилося, що Філіп сам до ладу не знає, що йому робити. У нього є багато вірних людей. Але, яка халепа, жодного добре навченого воїна. Та й магів в нього небагато.

Рошан тільки тяжко зітхав. «І на що вони сподіваються? Чи спадкоємець де Аурельо думає, що люди підуть за ним, тільки но їх знайде Гармонія?!

- На мою допомогу не розраховуйте! З імперією я воювати не маю наміру! – твердо сказав він, під'їжджаючи до найближчого міста.

У наступні півгодини вони зустрілися зі своїми провідниками і обговорили, яким чином переходитимуть кордон. Проблем не повинно було виникнути.

- Сподіваюся, у вас вийде! Шахрія сильно переживала після того, як дізналася про ваші плани. А їй не можна. – Рошан відвів Альбрехта убік на заїжджому дворі. -  Вона вагітна!

- Все пройде добре! Я виріс в імперії, маю про неї уявлення. Думаю, у нас все вийде! – хлопець із усмішкою глянув на султана, ніби той був його молодшим братом. - Я радий за вас. Діти, це велике щастя!

- Дякую! Колись і ви станете батьком! І дуже добрим, з усією впевненістю!

Альбрехт зніяковіло усміхнувся. Хоча знав, що він ніколи не матиме дітей. Не буде того щастя, що відчувають Рошан із Шахрією. Не буде тієї радості. Ради…

Думки Альбрехта понесли його кудись далеко, що він мало не потонув у їхньому вирі. Хлопець твердо вирішив: нема коханої – немає дітей.

- Коли ми повернемося в Зарганс чекатимемо вас з дружиною у гості! - Альбрехт не став уточнювати, він просто дав зрозуміти, що там готується щось грандіозне.

На цьому вони й розійшлися. Султан разом зі своєю охороною повернувся в Еденгол, а решта поїхала далі. На них чекала довга дорога.

* * *

Дорога до Рубінового перевалу зайняла майже день. Поки вони могли переночувати у готелі, але завтра вже прийдеться спати серед небу. На щастя ніхто не вередував з цього приводу. Єдине, що нервувало Раду, що Філіп час від часу просив їхати швидше. Хоча йому пояснювали, що така велика карета швидше не може. Мерлін, для цієї поїздки їм віддав дормез, у ньому були місця для сну.

Карета хитнулася і зупинилася. Рада здивовано визирнула у вікно.

- Що трапилося? - запитала вона у Дольфа, що сидів на козлах.

- Коні втомилися, міс. Нам треба зупинятися на привал. – відповів той.

Рада невдоволено подивилася на небо. Було ще не дуже темно, і вони встигли б проїхати кілька кілометрів.

- Дольф правий! У горах водяться ведмеді. Краще зараз зупиниться і захистити табір магією. А завтра проїдемо цілий день! - зауважив Філіп, побачивши обурення на обличчі Ради, додав. - Я більше за вас хочу скоріше перейти кордон! У мене там лишилася дочка!