Глава 5. Рубіновий перевал

За сніданком Рада з Альбрехтом розповіли всім про свою знахідку. Особливо вона зацікавила власника бібліотеки. Виявилося, він навіть не здогадувався про існування у себе такої книги. Друзі ж шукали щось схоже на звичайний радар, яким користувалися карателі. І Альбрехт його навіть знайшов у книзі заклинань.

Філіп весь сніданок згоряв від нетерпіння. Йому хотілося якнайшвидше подивитися на книгу та вирушати в дорогу. Альбрехт не надто поділяв його піднесений настрій. Йому ідея їхати до імперії подобалася дедалі менше.

— Я, звичайно ж, дам вам Радар. Але за умови, що ви його згодом повернете до моєї бібліотеки. Книга безцінна, і не має потрапити до чужих рук, — сказав під кінець Рошан. — Ходімо, покажете мені її.

Усі підвелися слідом за султаном і Шахрією та попрямували до кімнати Альбрехта. Філіп нервово кусав губи, чекаючи, поки до нього дійде черга подивитися на книгу. Після того як він дізнався про знахідку, його мучило нерозуміння: як четверо дітей можуть ухвалювати такі важливі політичні рішення? Добре, що він не наважився озвучити свої думки, інакше того ж дня поїхав би додому сам.

Хоч Рошан та Шахрія були відносно юні, вони все життя прожили при дворі й знали більше, ніж деякі старші представники інших країн. А Філіп, якому вже перевалило за сорок, ніколи достеменно не знав палацових правил. У його думках все було просто. Гармонія мала слухатися. Тобто виконувати накази. Але до нього не скоро дійшло, що він узяв у помічники людей, вищих за нього за титулом.

Філіп терпляче чекав, і коли йому нарешті дали подивитися книгу, він сподівався на більше, ніж:

Філіп де Аурельо

Рівень магії: В2 Місцезнаходження: султанський палац Еденгол, гостьова спальня №7.

Ще одне уточнення вони дізналися трохи згодом. Виявилося, що магів без особливої сили книга показує безконтактно, тому вчора вони змогли просто дізнатися реальні здібності мешканців палацу.

* * *

Султанський палац вони залишили після обіду. Погода у Філанті майже завжди була теплою, крім сезону дощів. Але цього серпневого дня стояла нестерпна задуха. Султан Рошан погодився особисто супроводити їх до найближчого міста, де на них чекала людина, що допоможе перетнути кордон.

Усю дорогу він тільки й робив, що застерігав Раду, Альбрехта та Філіпа не наробити дурниць. Адже одним невірним словом можна розпалити такий вогонь, який потім не загасиш. Рошан намагався говорити більше з Філіпом, оскільки той був старшим і досвідченим. Але одне з іншим не завжди пов'язане. З’ясувалося, що Філіп сам як слід не знає, що йому робити. У нього є багато вірних людей, але, яка халепа, жодного добре навченого воїна. Та й магів у нього лише як пальців на одній руці.

Рошан тільки тяжко зітхав: «І на що вони сподіваються? Чи спадкоємець де Аурельо думає, що люди підуть за ним, тільки-но їх знайде Гармонія?!»

— На мою допомогу не розраховуйте. З імперією я воювати не маю наміру! — твердо сказав він, під'їжджаючи до найближчого міста.

Протягом наступної години вони зустрілися зі своїми провідниками і обговорили, яким чином переходитимуть кордон. Проблем виникнути не повинно.

— Сподіваюся, у вас вийде. Шахрія сильно переживала після того, як дізналася про ваші плани. А їй не можна. — Рошан стишив голос, відвівши Альбрехта убік на заїжджому дворі. —Вона вагітна.

— Все пройде добре! Я виріс в імперії, маю про неї уявлення. — хлопець із усмішкою глянув на султана, ніби той був його молодшим братом. — Я радий за вас. Діти, це велике щастя!

— Дякую! Колись і ви станете батьком. І дуже добрим, з усією впевненістю.

Альбрехт зніяковіло посміхнувся.

— Коли ми повернемося в Зарганс чекатимемо вас з дружиною у гості! — Альбрехт не став уточнювати, він просто дав зрозуміти, що там готується щось грандіозне.

На цьому вони й розійшлися. Султан разом зі своєю охороною повернувся в Еденгол, а решта поїхала далі. На них чекала довга дорога.

* * *

Шлях до Рубінового перевалу зайняв майже день. Поки вони могли ночувати в готелі, але завтра вже доведеться спати просто неба. На щастя, ніхто не вередував із цього приводу. Єдине, що дратувало Раду — Філіп час від часу просив їхати швидше. Хоча йому пояснювали, що така велика карета швидше рухатися не може. Для цієї поїздки Мерлін дав їм дормез, тож у ньому були місця для сну.

Карета хитнулася і зупинилася. Рада здивовано визирнула у вікно.

— Що трапилося? — запитала вона Дольфа, що сидів на козлах.

— Коні втомилися, міс. Нам треба зупинятися на привал, — відповів той.

Рада невдоволено подивилася на небо. Було ще не дуже темно, і вони встигли б проїхати кілька кілометрів.

— Дольф правий! У горах водяться ведмеді. Краще зараз зупиниться і захистити табір магією. А завтра проїдемо цілий день. — зауважив Філіп, а побачивши обурення на обличчі Ради, додав: — Я більше за вас хочу скоріше перейти кордон! У мене там лишилася дочка!

Рада закотила очі й не стала це коментувати. Ще пів години тому Філіп укотре просив їхати швидше. Вийшовши з дормезу, вона склала руки на грудях і подивилася на гори. Провідник, смаглявий чоловік із маленькими карими очима, зістрибнув з коня і підбіг до Альбрехта.