Мідь та Золото (3)

* * *

Світанок ледве прорізав небосхил. В деяких місцях неба ще сяяли зорі. Трава та дерева були вкриті інієм, а в повітрі вже відчувався мороз. Зима в цьому році могла прийти раніше.

Відкинувши полог, Таня крадучись, пройшла до того місця де стояли коні. Вона могла б не ховатися, але за нею могли стежити. Непотрібно щоб дід дізнався, що її викрили.

Відв’язавши вже осідланого коня, дівчина провела поглядом по табору. Він ще спав, додивляючись останні сни.

Обнявши себе однією рукою, Таня здригнулася.

«Собачий холод. Трясся йому було призначати зустріч так рано».

Про цю зустріч вони домовилися ще тиждень тому, коли вона тільки потрапила у табір. Сьогодні вони мали щось обговорити. Саме завдання, про яке натякав дід, відбудеться пізно ввечері. Тобто їй треба зникнути двічі за день і щоб ніхто про це не довідався. Дурня якась. Останнім часом Таня не була впевнена, що її життя таке вже цінне. Карателі взагалі ніколи не приходили один одному на допомогу.  Винятком була схватка з кимось, тоді вони працювали у групі.

За деревами почулися чиїсь кроки. Пожовкле листя, що вкривало тепер землю не давало непомітно підкрадатися. В не найкращу мить зламається гілка під чоботом, чи шурхіт листя приверне увагу.

На мить Таня злякалася, що її зараз спіймають. Тоді їй доведеться пояснювати куди вона так рано йде, і чого в її сумці плащ карателя.

Але дівчина змусила себе зібратися, зробивши вдих-видих. Вона лише виконує наказ. Пройшовши трохи далі, Таня побачила Дольфа, що сидів, притулившись до стовбура дерева. На ньому був плащ з міховим підбоєм, що напевно добре захищав від ранкового морозу.

Помітивши її, Дольф піднявся на ноги. Під плащем блиснуло лезо кинджала, що висів на поясі. Зазвичай він був у піхвах. Новий напад страху стиснув горло дівчини в лещатах. Вона вже встигла подумати, що тут він її заріже.

- Ти довго.  – кинув він, роздивляючись її з голови до ніг.

- Батьки погано спали, боялася їх розбудити.

- Добре. Тоді не зволікай.  На всяк випадок ми будемо недалеко від тебе! Тому не думай нас зрадити! – Дольф зміряв дівчину поглядом.

- Сподіваюся ви захистите мене на випадок чогось. – буркнула Таня складаючи червону накидку у суму. – Якщо дід довідається, що я його зрадила то…

- Ми захистимо тебе, роби свою справу. – буркнув Дольф. Йому більше всього дісталося через неї.

Дівчина кивнула, поправивши капелюх, що з’їхав. Вона не була впевнена в тому, що Дольф її захистить, якщо щось піде не так. Особливо після того, як вони дізналися хто вона насправді.

Похнюпившись, Таня пішла стежкою, що мала її вивести на узлісся, ведучі коня за вуздечку. Дід назначив зустріч у будиночку на роздоріжжі, верхи до нього було хвилин п’ятнадцять.

Як тільки вона покинула межі лісу, відразу ж сіла верхи. Червоний плащ поки лежав у сумці. Тут ще хтось міг її побачити.

Перевдягалася вона вже верхи, коли останній будинок зник із виду. Тут села знаходилися досить тісно. Чарівники з табору іноді приходили у ці села по справах. Але скоро вони повинні були переїхати на нове місце.

Тканина червоного плаща була теплою та приємною на дотик, але тепер це тепло обпікало, ніби вона горіла у власному вогнищі.  Накинувши каптур, дівчина застібнула застібку на його передній частині. Тепер її обличчя було повністю сховане під плащем. Залишалися тільки отвір для очей.

Хотілося негайно зірвати з себе цю ганчірку та розтоптати копитами. Стримавши порив злості, дівчина натягнула вуздечку, та поскакала по путівці, що з обох боків була оточена високою травою. Звідкілясь долинав запах стоячої води. Дівчина скривила ніс – навіть під плащем вона почула запах болота.

Дорога зайняла, як і планувалося п’ятнадцять хвилин. Мисливський будиночок ховався у тіні дерев, на вигляд там давно ніхто не бував. Стріха покосилась, вікна були заколочені. Від дороги будинок було не видно.

Зістрибнувши на землю, Таня тихо вилаялася. Черевик наскрізь промокнув у калюжі, в яка, як на зло опинилася у неї під ногами. Тепер у черевику хлюпало, що не додавало Тані настрою.

Насупившись, дівчина декілька разів постукала у двері. Це був їх сигнальний знак. Через декілька секунд їй відчинили.

Пройшовши у вітальню, Таня відчула запах смаженого м’яса, від якого слинки наверталися. Раніше вона обожнювала м’ясо, тепер же кожен шматочок виклика у неї стільке бажання опорожнити шлунок.  Але іноді їй все ще хотілося спробувати запашну курятину, чи свининку під часниковим соусом.

Разом зі слиною до горла підійшло блювотиння. Таня ледве стримала організм, щоб не осоромитися перед усіма. У роті відразу з’явився кислий присмак вчорашньої вечері.

Дід сидів у великому кріслі, що напевно колись належало господарю будинку. Воно було обшите темною шкірою, яку в деяких місцях обгризли миші. Відразу як вона увійшла темні, наче глибини Наві, очі втупилися в неї. В них стільки ж було життя, як і у потойбічному світі.

- Добрий ранок, діду. – Таня боялася, що голос почне тремтіти і це викаже її справжні наміри.  Зараз тут було особливо не затишно.

- Вони нічого не запідозрили? – замість привітання кинув він, вказавши вузлуватим пальцем на табурет.

Таня швидко пройшла й сіла. Це було на краще, так не сильно будуть тремтіти коліна.

- Ні. Але я не можу часто покидати табір. Це приверне увагу.

- Які у тебе відносини з членами загону? Потоваришувала з кимось.

- Вони думають, я одна з тих кого треба рятувати! – всередині все скручувалося у тугий вузол. – Трохи… - це була майже правда.

- Ти добре впоралася! Завдяки тобі іншим нашим загонам вдалося вбити декілька чарівників. Ти гідна стати однією з нас! – нарешті усміхнувся дід. Але від цієї посмішки їй захотілося закопатися ще глибше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше