Мідь та Золото (3)

Глава 14. Допомога має наслідки

На імперією насувалися чорні грозові хмари. З кожним активізованим чарівником все небезпечніше ставало в Каталі.  Після того, як Гармонія перетнула кордон Летії, чутки про каральний загін почастішали. Магія в імперії прокидалася, а разом з цим, розгорталися чорні щупальці перворідного зла.

Але, попри це, в Барклеї панував мир та спокій. Невеличке село розкинулося на родючій рівнині, біля лісу та річки. Недалеко проходив тракт, і ним часто проїжджали нав’ючені різним товаром вози.

У добре вибіленому будинку, на околиці села, мешкала молода сімейна пара. У дитинстві вони товаришували, а коли настав час вирішили одружитися. Перші місяці минули, як у казці. Артем дуже любив свою красуню Ганну, до якої сваталися колись півсела, та й ще приїжджав хтось із міста. Але вона обрала його - сина столяра. Все в їх будинку було просякнуто любов’ю. До найменших деталей.

Все було добре до вчорашнього дня, коли Ганя пішла до лісу за грибами, і врятувала сусіда від вовків. Дівчина наказала диким звірям не чіпати старого чоловіка. Після цього добродушний сусід повинен був до кінця життя дякувати їй.

Повернувшись додому, Ганна не сказала нічого Артему. Вони намагалися не обговорювати свої здібності. Так склалося, що місяць тому в них прокинулися чари. Ганна легко знаходила спільну мову з тваринами, а Артем вмів зцілювати дотиком.

Гармонія зраділа б, дізнавшись, що незабаром орден поповниться трьома чарівниками. Саме трьома, оскільки в селі жила ще одна дівчина з незвичайними здібностями.  

Наступного дня Артем знову пішов працювати, залишивши дружину займатися господарством.

* * *

Сіроока дівчина, в квітчастій хустці, муркотучи пісню, вибивала килим. Був погожий осінній день, світило сонце. Саме для прибирання. Дівчина з любов'ю дивилася на своє придане, яке їй на весілля зіткала мати. Таких килимів, мабуть, у всьому Барклеї не знайдеш. Ганна добре вміла вишивати, але не була такою вмілою, як мати.

Плескаючи вибивачкою, Ганна кинула погляд на собаку, що сидів біля будки, і закотила очі.

- І не дарма! Ти нічого не розумієш. Ну і що, що він мені не подякував. А ти б, коли тебе врятували від вовків, хотів би зупинятися? Я нашого сусіда знаю змалку. Він добра людина.

Чорний великий пес з білими лапами та грудкою, перекинувши миску з водою, загавкав. Ганна пирхнула, продовживши чистку. Замахнувшись дівчина ляснула по килиму, і відразу ж почула зойк і тиху лайку.

Кинувши вибивачку на траву, дівчина обійшла килим і побачила Артема з невеличким букетом полових квітів. Хлопець потирав лоба.

 Артема, як  і у Ганни було вузьке обличчя та тонкий довгий ніс. Ці риси були притаманні більшості людей в області Корделія.

- Тьома! Я тебе вдарила? Вибач! – скуйовдила йому русяве волосся дівчина, і забираючи букетик цьомкнула у чоло. – Попереджати треба! І не підкрадатися!

Хлопець, притиснув її до себе, поцілувавши у щоку.

- Чим моя дружина займалася сьогодні?

- Як і завжди, Тьомо. Прибралася, обід приготувала. Не маю часу навіть у ліс сходити, або з подружками погуляти. Люди не зрозуміють, як це заміжня десь ходитиме одна.

- Ну тут вони праві! Запроси подруг додому. Тобі справді не варто ходити до лісу. Там небезпечно! Чула, що трапилося вчора з нашим сусідом? На нього вовки напали!

– Знаю. Це я його врятувала. Я поговорила із вовками, і вони пішли. - побачивши його стурбований погляд, Ганна швидко додала. - Це виглядало ніби я просто відігнала їх палицею.

- Ну гаразд, рідна. Пішли, поставиш букет у воду і накривай на стіл. Зголоднів, як собака ... - сказавши це, Артем кинув косий погляд на Барона, що виляючи хвостом терся об його ногу. - І Барона теж годувати треба!

- Він не голодний. Просто ми з ним не порозумілися. На його думку, я не мала рятувати сусіда.

- Ну буває. - посміхнувся Артем, заходячи в будинок.

 Після ситного обіду Артем поцілував дружину і знову поспішив на роботу до столярної майстерні, що дісталася йому у спадок від батька.

* * *

Перші краплини дощу впали на пожовклу від спеки траву. Осінь в Корделіїї цьогоріч обіцяла бути посушливою. Останній раз дощі зрошували землю декілька тижнів тому. Для багатьох селян це стало проблемою. Деякі навіть подумували, що це діло рук нечистих.

На великій лаві, біля вікна сиділа молода чаклунка з русявим волоссям, зав’язаним  у два хвостики. Ці хвостики викликали хвилю обурення у старшого покоління. Ірина була ще той кіскою в горлі – сіроока красуня не оминала жодної плітки.

По горниці лунав дзвінкий дівочий сміх. Ганна вже давно відклала веретено, повністю перейнявшись історією подруги. Дівчини не стримуючись реготали, коли оповідь зайшла за дуркуватого пана, якого Ірка обвела навколо пальця.

- Як він тебе назвав, «графиня»?! Ти мене пробач, але у твого залицяльника проблеми з очима! Знать не носить такого одягу, та й виглядають інакше. Не так, як ми.

- Я йому сказала, що мою скриню з одягом вкрали, а цей одяг я попросила у служниці. Так, уявляєш, він мені повірив! І навіть повів у крамницю, щоб купити нове вбрання! – відповіла Іра.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше