Глава 2. Філіп - спадкоємець Каталі

- Я слухаю. - кивнув Альбрехт, сівши на трон. - Що привело вас у замок?

Перед ним стояв широкоплечий русявий чоловік у дорожньому плащі.

- Мене звати Філіп де Аурельо. Я шукаю "Гармонію".

Альбрехт підняв брову, кинувши погляд на Раду, що стояла поруч.

- Ви знайшли її. Це ми. 

- Хвала небесам! Я думав, що все даремно!

- А навіщо вам знадобилася "Гармонія"? - поцікавилася Рада.

Чоловік зам'явся.

- Я прийшов у вас просити допомоги. Насправді я принц Каталі. Дід Гордія забрав у мого роду трон. І тільки ви зможете мені його повернути.

- Яким чином? - Альбрехта анітрохи не здивували слова дивного чоловіка. Йому було майже байдуже.

- Я не знаю! Мені було передбачено, що саме Гармонія допоможе роду де Аурельо повернути трон!

Альбрехт ще раз перезирнувся з Радою. Поки було не переконливо.

- Ви нас з кимось сплутали. Це не в наших силах! А якщо і так…. Яка нам користь саджати вас на трон? Ми про вас навіть нічого не знаємо! Чим ви краще Гордія? - хлопець таємно відчував неприязнь до всієї імперської знаті.

- По-перше, я маг! З вашою допомогою я зберу магів і ми скинемо Гордія з трону. Мідні вже там засиділися!

Альбрехт вивчаюче на нього подивився. В цілому у нього були схожі плани.

- А чому ви самі не зберете магів?

- Через терор Гордія вони добре сховалися! Я вже п'ять років їх шукаю, і поки нікого! А потім почув пророцтво. В ньому говорилося, що мені допоможе крилата Гармонія. Я півтора тижня тому був у Віджио. Я знаю, що саме ви були тим драконом. Ви - Гармонія.

Альбрехт хмикнув. Хоча б хтось зіставив їх і його. Але тільки те створіння називалося не Гармонія, а Месник небес. Звідки Альбрехт це знав? Йому самому було незрозуміло.  Просто після того, як вони прийшли до тями, це було вже відомо.

- Ви помилилися! - це була чиста правда с приводу дракона, але не та, яку хотілося розголошувати. - Ми не маємо такої сили!

- Я…я чув, що ви ще співаєте! Ну можливо… придумаєте щось з імперією? - голос чоловіка задрижав.

- Співали колись. - уточнив Альбрехт. - Не бачите: у нас траур?!

- Напевно є якийсь спосіб вмовити вас поїхати зі мною? Я вам заплачу скільки захочете, коли сяду на трон!

- Прийом закінчено! - встав з трону Альбрехт, показуючи всім своїм виглядом, що розмовляти більше він не  має наміру. - Ви нас не переконали! Ми не збираємося вступати в ще одну війну!

- Пробачте. - Філіп хотів щось сказити, але вчасно замовк. - Я прийду до вас завтра і тоді може Бог підкаже мені слова, що переконають Вас, о Золота Гармонія!

Вклонившись, чоловік вийшов. Альбрехт знову опустився на трон, підперши кулаком щоку. Йому хотілося повернутися в імперію, помститися Гордію і знайти друзів. Але… не саджати на трон такого ж. І нехай зараз він клянеться у своїй праведності, влада псує людей. Альбрехт відчував це на собі.

- Чув, як він нас назвав? Я ось думаю, може ти даремно його прогнав? - зайшла наперед Рада.

- Не все те золото, що блищіть! А прізвище Аурельо означає саме "золото"! - зітхнув Альбрехт.

- А що за рід зараз править імперією Каталі? Гордій хто?

- Мідний! Якщо не помиляюся вже сімдесят років!

- Смішно буде, якщо він дійсно принц! Я наче знов потрапила на алхімію - мідь та золото. - посміхнулася Рада. - Цікаво, який метал дорожче?

Альбрехт почухав потилицю, все і так було зрозуміло. Він хотів швидко відповісти, але промовчав, замислившись. А дійсно, який? І мова зовсім не про метали…

* * *

На наступний день рівно о десятій у трону залу знов прийшов той самий чоловік з проханням. Рада та Альбрехт слухали його з цікавістю, хоча намагалися не подавати вигляду.

На цей раз розмова затягнулася надовго. Він їм розповідав про ситуацію в імперії, про свою дорогу сюди. Виявилося, що перш ніж Філіп їх знайшов, він вже місяць як мандрував по герцогству.

- Чим ви займалися до того, як вирушили на пошуки? - спитав Альбрехт.

- Я займався торгівлею посуду! У моєї доньки талант до гончарства! Я навіть привіз вам подарунок! - чоловік дістав з сумки покритий глазур'ю глечик, розписаний синіми квітами, і передав його Раді.

Дівчина з захопленням покрутила його в руках, і поставила на столик, боячись розбити. Він виглядав таким крихким, хоча таким не був.

- Передайте доньці від нас "дякую"! В неї золоті руки! Це дуже важка справа! Вона сама з цим порається? - поцікавився молодий Великий герцог.

- Ну… їй допомагає слуга. Но в цілому її робота! - було видно, що Філіпу подобається говорити про доньку.

- У вас багато слуг? - спитав Ал.

- Ні. Двоє. На більше у мене грошей поки не вистачає. Мій рід за ці сімдесят років сильно збіднів. Так, що я хочу щоб моя Емма жила в достатку.

- Емма, це ваша донька? Скільки їй років? - зацікавилася Рада, підперши кулачком підборіддя.