Розділ 21

Діана

Вихідні ми провели класно. Стільки спогадів, вражень, емоцій. Ми купалися, гуляли, танцювали в нічних клубах, відривалися на повну. Було в нас і дещо більше. Женька — класний і дуже гарячий. Ми так довго дружили, що я змогла легко довіритися йому. Удовицький подобався мені, з ним було класно й легко. І я не розуміла, чому ця іскорка не спалахнула між нами раніше. Можливо, тому що я завжди тримала хлопця на відстані витягнутої руки? Чи Женька не звертав на мене уваги? У нього завжди були якісь дівчата, з якими він мутив і розважався. А я й не думала, що можу подобатися йому. 

«Тепер все буде інакше, — щасливо думала я, сидячи в автобусі, який віз мене на стажування в «Без шор».  — Тепер мені не буде часу думати про Островського, адже всі мої думки займе Женька».  

Але сталося зовсім не так, як гадалося.

Ед уже сидів за своїм столом і передивлявся якесь відео на комп’ютері, увіткнувши у вуха навушники. Коли я увійшла до нашого кабінету, він вдав, що не помітив мене. Я поставила свою сумку на підлогу, на звичне місце, й теж опустилася на стілець. Не хотілося нічого робити, думками й мріями я все ще перебувала біля моря, яке назавжди врізалося в моє серце.

До початку нашого робочого дня залишалося цілих п’ять хвилин, і я вирішила ще трішечки політати в своїх мріях. Підперла здоровою рукою підборіддя, заплющила очі. Усміхалася задоволено, мало не до вух, навіть не думаючи приховувати своє щастя. 

Але ж Едові, звісно, треба було все зіпсувати. 

— То як воно, спати із Удовицьким?

— Ми на роботі, забув? — відповіла запитанням на запитання, не розплющуючи очей.

— Ще чотири хвилини, тож технічно ми можемо поговорити про особисте.

Я могла б посперечатися, що Данило нам заборонив вирішувати особисті питання саме тут, в офісі, а не під час робочого часу, але мені хотілося трохи побісити Островського.

— Все було ідеально. Женька класний.

Ед мовчав. І хоч я не бачила його виразу обличчя, та відчувала, що він злиться. Авжеж, всі ж мають співати оди лише Його Величності Островському, це ж він у нас ідеальний, ним мають захоплюватися, а не якимось там Удовицьким.

— Він придурок. 

— Пруфи є? — я все-таки не витримала й повернулася до Островського. Він мав такий вигляд, наче його образили. Бідося.

— Будуть, — буркнув хлопець, а тоді запхав до вуха навушники, натякаючи, що розмову закінчено. 

Я скривила гримасу, але він цього не помітив — просто дивився собі в екран. 

Вільний час випарувався, наче вода, — робочий день у «Без шор» уже почався. Але я однаково не могла перелаштуватися. Хотілося й далі літати між хмар. Взяла в руки телефон, глянула кілька фоток з відпочинку. Помилувалася нашим старостою, водночас відчуваючи приємну теплоту в грудях. А тоді швиденько настрочила йому повідомлення:

«Це були відпадні вихідні. Якось повторимо?»

Але Женька був офлайн. Я знала, що він на роботі в ресторані — поїхав туди одразу з потяга. Тож із нетерпінням чекала відповіді. 

Але її не було. Ані сьогодні, ані на наступний день. Хоча повідомлення Удовицький все ж прочитав десь уночі. 

Мені це страшенно не сподобалося. Тож у вівторок за годину до кінця робочого дня я накатала іще одне повідомлення:

«Агов! Це що таке? Чому ти мене ігноруєш?»   

Через десять хвилин Удовицький відповів.

«Вибач, Ді. Було справді класно, але я не впевнений, що нам треба це продовжувати. Все-таки дружба важливіша за секс».  

Мене навіть пересмикнуло від цього огидного повідомлення. Я заблокувала телефон і вилетіла з нашої кімнатки до вбиральні. Сліз не було, ні, але оце неприємне відчуття на душі, начебто тебе використали… Воно нестерпно душило. Я не могла повірити, що це знову сталося. Знову мене опустили мордою в багнюку. Знову я почуваюся нікчемою, не вартою абсолютно нічого. 

Тішило тільки одне — я не встигла закохатися. Втім, це не скасовувало того факту, що мені було боляче.

Островський мав рацію. Женька придурок. Але Ед ніколи не дізнається, що я була такою наївною дурепою. Хай і далі думає, що між нами все ідеально, інакше я буду другим сортом в його очах.

Я зібрала себе до купи, вмила обличчя холодною водою, усміхнулася власному віддзеркаленню. Повернулася до кабінету. Не встигла навіть сісти, як Ед одразу всунув свого носа:

— Усе гаразд? 

Я повернулася до нього обличчям, натягнула усмішку на обличчя, як тренувалася в туалеті.

— Усе просто чудово, — відповіла, коли тим часом на душі шкрібся здоровленний неприємний котяра.