Розділ 12

Діана

Половину ночі Островський свердлив мене своїми бурштиновими очиськами, іншу половину — нахабно обмацував якусь брюнетку з довжелезними ногами. Серйозно, у мене було відчуття, наче ця дівчина складається з одних лише кінцівок. Але мені яке до того діло? Начебто Островський має для мене якесь значення. Ніякого. Абсолютно ніякого. А дивилася я на нього, бо ці відверті засоси прямо перед баром неможливо було не побачити. Він же навмисне це робив у мене перед очима. Гадав, що я ревнуватиму. Ха! Дуже треба! Я краще відгризу собі всі пальці, ніж одного дня відчую до Еда щось тепліше за неприязнь.

Під ранок Островський нарешті забрався з клубу, обіймаючи свою трохи п’яну брюнетку. Та він і сам випив немало, якщо чесно. Не те щоб я рахувала, звісно. Але келихів десять точно. Ну гаразд, їх було п’ять із половиною. І це чисто професійне, я не слідкувала за Островським навмисне. Треба він мені сильно…

Після зміни сил залишилося напрочуд мало. Так бувало вкрай рідко, майже ніколи. Зазвичай я почувалася енерджайзером, особливо після кількох енергетичних напоїв. Але сьогодні, вочевидь, Островський своєю присутністю й купою повідомлень випив з мене усі соки. 

Повернувшись додому, прийняла душ і почала збиратися на пари.

Прийшло повідомлення. Знову від Еда, прости Господи.

«Я дмав ти ночами залипаєш серіалаами, тому така виснажена. А виявляється, це роботА в нічному клібу».

Я мимоволі всміхнулася. Здається, Ед ще й досі п'яний, раз примудрився наробити стільки помилок в двох реченнях. Він же перфекціоніст, зазвичай навіть ставить ці агресивні крапки в кінці повідомлень.

Можливо, іншим разом я відреагувала б надто бурхливо на його слова, але сьогодні в мене геть не було на це сил. Та й відповідати я йому не збиралася. Не заслужив.

Втім, Островському мозок геть відбило, бо за кілька хвилин телефон завібрував знову. Цього разу Ед вирішив зателефонувати. У нього там ретроградний Меркурій чи що?

Смартфон усе вібрував та вібрував, поки я продовжувала вкладати волосся феном, дивлячись на своє задоволене обличчя в дзеркалі. За хвилину телефон заспокоївся, втім, не минуло й десяти секунд, як ожив знову. Ед тридзвонив і тридзвонив, коли, зрештою, на п’ятий раз я все-таки змилувалася над ним і підняла слухавку.

— Хіба ти не мав би гарно проводити час із тією брюнеткою? — почала я без вітання. Хотіла запитати глузливо, але вийшло так, неначе виставила Островському претензію.

— Невже ревнуєш, Ді? 

Голос Еда звучав незвично тихо й розслаблено. Я навіть задумалася, чи це справді він. 

— Здався ти мені.

В слухавці запала тиша, а поки хлопець мовчав, я увімкнула гучномовець і стала одягатися.

— Я вже їду додому, спати, — сказав Островський, вочевидь, зітхаючи. — З Камілою було добре, але не настільки цікаво, як з тобою.

Нічого собі заявочка! Я навіть на краєчок ліжка присіла, поряд з телефоном. Напевне, він дуже сильно перепив, якщо говорив мені такі речі.

— Ти там головою стукнувся, Островський, чи що? Чи вже білочка прийшла? Відколи це я стала тобі цікавою?

— Я завжди вважав тебе цікавою.

Глянула на екран, щоб перевірити, чи точно це Ед зі мною на зв'язку. «Козел». Точно він. 

Значить, таки травмував голову, інакшого пояснення його словам я не мала.

— Едусичку, тобі точно не потрібна допомога? Я хоч і ненавиджу тебе, але смерті не бажаю. Якщо в тебе там сильна кровотеча, так і кажи, я приїду й допоможу тобі — швидку викличу. Заодно й перевірять твій психічний стан, бо щось він мені геть не подобається останнім часом.

Він знову зробив паузу, неначе вагався, відповідати чи ні. Я навіть на якусь мить подумала, що в хлопця дійсно якісь проблеми.

— З головою все добре, Ді, — промовив Островський через деякий час, — тільки серце кровить. Мушу йти, таксі вже приїхало.

В слухавці пролунали короткі гудки. Я навіть не встигла нічого відповісти. А загальмований після безсонної ночі мозок не міг второпати, що саме мав на увазі хлопець. Вирішила подумати про це іншим разом.

В універ Островський не прийшов, чому я була безмежно рада. Хоч дихалося вільніше. Подрімала трохи на перерві, поки Женька охороняв мій сон, а після пар поїхала на стажування. Дорогою взяла собі ще один енергетичний напій, щоб прожити ще ці кілька годин з більш-менш ясною головою. Йшла собі неквапливо від автобусної зупинки до бізнес-центру, насолоджуючись теплим, майже літнім повітрям. Думала про те, що до канікул залишилося зовсім трохи (нарешті!), а там і відпочинок на морі не за горами. Уявляла, як буду засмагати на теплому пісочку й потягувати коктейль, а ввечері ходитиму на тусовки.

Коли я майже дійшла до обертових дверей, поряд зі мною хтось з’явився. Мені навіть не довелося повертати голову, щоб зрозуміти, хто там — я вже знала, що це буде Ед. Закотивши очі, я пришвидшила крок і пірнула в двері. Островський встиг за мною. Наздогнав за кілька митей і порівнявся зі мною біля ліфта.

— Тебе білочка уже покинула? — не витримала я. — Проспався?

Ед проігнорував мої запитання. 

— Скільки ти їх випила за цю ніч, Ді?