Розділ 11

Ед

— Вона красива, — Ліза плюхнулася на сидіння поряд досить несподівано. Спійманий на гарячому, я відвів погляд від Коваленко й заблокував телефон. Не вистачало ще, щоб подруга побачила Ді ще й на екрані.

Виправдовуватися через слова Лізи не став, як і реагувати загалом. Неквапливо поклав телефон на стіл, взяв у руку келих.

Коли моя кузина й подруга дитинства Ліза перебувала поряд, мені завжди здавалося, що й Марія тут теж. Раніше я любив проводити час із двоюрідною сестрою, ми ніби знову поверталися в підліткові роки й почувалися безтурботними, малими й геть наївними. Тепер ці зустрічі давали зрозуміти, що час ні чорта не лікує, а невидимий привид Марі з гіркотою та відчаєм нагадує про те, що нічого не повернути.

— Хто вона? — знову озвалася Ліза.

Я вдав, що не зрозумів:

— Хто?

— Не прикидайся, Островський, я тебе надто добре знаю. Барменка.

Я кинув короткий погляд на Діану, й у грудях знову неприємно запекло.

Мені не хотілося, щоб два мої різні життя зіштовхувалися, щоб Ліза й Ді були в курсі одна про одну.

Якби я лише знав, що Коваленко працює в цьому клубі, нізащо в світі не прийшов би сюди.

— Просто знайома, — стенув плечем.

Образ Ді із заплетеною косою й в цій уніформі, яка так привабливо лежить на її тілі, досі стояв перед очима. Зробивши ковток напою, спробував прогнати його з голови й перемкнутися на щось інше, але не виходило.

— Ненавиджу, коли ти з мене дурепу робиш, Едді.

— Я не роблю з тебе дурепу, Ліззі. Це лише дівчина з мого універу. Нічого особливого.

Для правдоподібності я глянув подрузі в очі й усміхнувся їй своєю найщирішою усмішкою. Ліз дуже пильно вдивлялася в моє обличчя страшенно примруженим і прискіпливим поглядом зо хвилину, а тоді нарешті кивнула. Отже, я таки навчився ховати від близьких те, що за душею. Від цього й добре, й гірко водночас. Цікаво, а чи помітила б Марі мою брехню, якби була тут? Якщо так, то їй точно не сподобався б такий Ед.

— Ти ж знаєш, що не зобов'язаний уникати дівчат, правда? — кузина говорила обережно й серйозно.

— Я й не уникаю, — знову брехня. — У мене було їх купа.

— Я зараз не про секс на одну ніч.

— І я теж.

Ліза нахмурилася, навіть розсердилася.

— Островський, я відчуваю, що ти брешеш мені, але не можу цього довести!

— Господи, Ліз, закриймо цю тему, у тебе день народження взагалі-то, а не сеанс терапії для мене.

— Тоді поводься так, наче ти прийшов на свято, а не на поминки!

Оце вже дійсно було боляче. Бо там, де витав дух Марі, була й смерть. 

Напевне, цього разу на моєму обличчі було все написано, адже подруга пом'якшала. І навіть її очі стали лагіднішими.

— Вона хотіла б, щоб ти насолоджувався життям, — голос Лізи став теплим, добрим.

Глибоко в серці неприємно защипало. Ліз мала рацію. Вона, бляха, завжди мала рацію. Заплющивши очі, глибоко вдихнув і повільно видихнув. 

— Дай мені п'ять хвилин, зараз прийду до вас.

— Ні секунди більше, — Ліззі пожвавішала. Всміхнулася напрочуд тепло, підморгнула мені. Поспіхом ковтнувши напою, скочила на ноги й побігла назад на танцмайданчик.

Дочекавшись, коли вона зникне з поля зору, одразу ж повернувся поглядом до Ді. Тримаючи в руках телефон, білявка щось друкувала, широко всміхаючись екрану. Нарешті! Мені стало трохи легше на душі від її щасливого вигляду. 

Ді додрукувала відповідь, очевидно, натисла кнопку відправки повідомлення, прикусила нижню губу, щоб все-таки приховати усмішку й, так і не глянувши в мій бік, заховала телефон до кишені.

Я перевірив сповіщення. Там нічого не було. Але моє повідомлення Коваленко прочитала. Вона навмисне дражнила мене. Навмисне не відповідала, знаючи, що мене це зачіпатиме. Але одного зневажливого погляду блакитних очей мені було мало. Я хотів, щоб вона дивилася на мене всю ніч. Байдуже як, головне, щоб погляд Ді був прикутий до мене. Бо я не міг відвести від неї свого. 

Якщо вам подобається книга, прошу підтримати її сердечком❤️ Мені буде дуже приємно🫶🏻