Розділ 10

Діана

Після мого спонтанного укусу Островський поводився адекватно. Настільки, що мені це здалося підозрілим.

Він сам почав розмову про розслідування.

— Данило мені розповів, що ми маємо провести власне журналістське розслідування. Вдвох. Після цього він вирішить, чи варто брати нас на постійну роботу, чи ні.

Розслідування… це звучало так цікаво! Але я не розуміла одного — чому Ед знав про це, а я — ні? Хіба не мене Данило Данилович призначив головною?

— Звідки ти це знаєш? — я пильно дивилася на Еда, намагаючись віднайти на його клятому аристократичному обличчі ознаки брехні, але воно, зараза, було абсолютно спокійним і навіть щирим.

— Я поцікавився в нашого боса щодо цього, і він мені відповів, хоча й неохоче. Думаю, він не впевнений, що ми готові до такого.

— Спершу хотів поспостерігати?

— Однозначно.

На цьому наша розмова завершилася. Я задумалася про наше майбутнє розслідування, уявляючи, як ми з Едом будемо копати під якогось мера невеличкого містечка в іншому кінці країни. Як будемо доводити, що він украв купу грошей на підставних тендерах, а потім купив своїй рідні за ті відмиті гроші якийсь пентхаус у Карпатах. Можливо, нам навіть доведеться з'їздити туди разочок. Не те щоб я дуже раділа  співпраці з Островським, але я страшенно хотіла працювати в «Без шор» і цілком могла це поєднувати разом із написанням диплому в наступному семестрі. А, може, навіть із роботою в клубі.

День у редакції проходив спокійно. Ед не заважав мені, нічого не говорив і навіть не особливо звертав на мене увагу. Я змогла розслабитися й нарешті розібралася в цій усій історії з Аліною щодо її зведеного брата та обвинувачень в тому, що він примушував дівчину до близькості. Мені уже нетерпілося обговорити все з Анною, бо я мала що сказати. Але цього разу нас викликали до Данила Даниловича. Нас обох. Мене й Еда. Одночасно. І вже з цього моменту все пішло не так, бо я знала, чим зазвичай закінчуються наші дискусії.

Отож, ми зайшли до кабінету нашого боса й сіли на стільці одне навпроти одного. Данило, дивлячись у свій ноутбук, підняв вказівний палець вгору, наказуючи зачекати хвильку. Я почувалася дуже незручно, мені навіть здавалося, що стілець занадто твердий. Ед же мав зібраний і розслаблений вигляд, як завжди.

Коли врешті-решт Панченко завершив свою роботу, закрив ноутбук і, вийнявши бездротові навушники з вух, добродушно поглянув спершу на Островського, потім — на мене, стало трішки легше. Напевне, так діяла аура цього чоловіка, інакше пояснити своє полегшення я не могла. 

— Отже. Ви обоє подивилися всі-всі матеріали по справі, які отримали, й, думаю, навіть набагато більше. Мені дуже цікаво, які висновки ви двоє зробили в цій історії? Діано?

Чоловік запитально глянув на мене. Я, звісно ж, хотіла почути спершу думку Островського, й лише потім висловлювати свої припущення, однак раз уже мені дали слово, я не збиралася падати мордою в багнюку.

— На мою думку, Аліна трохи перебільшила зі звинуваченнями. Можливо, це відбувалося не так систематично й часто, або ж він поводився з нею не так жахливо, як вона описувала журналістам та в суді. Тим паче, що її розповіді не збігалися, вона плуталася в датах і…

Я не змогла доказати, бо мене перебив Ед:

— Ти читала висновок психіатра? Там прямим текстом написано, що фрагментарність спогадів і затримка в розкритті деталей — типова реакція на травму, а не ознака брехні.

У мене сіпнулася повіка. Я дивилася в бурштинові нахмурені очі й не могла повірити, що Островський знову починає свою гру в «Ти ні чорта не права». Ще й тут, на роботі. Він мене вижити вирішив, однозначно.

— Була фотографія з сімейної вечері в бабусі… — почала було я, але Ед навіть не думав зупинятися. Він здавався емоційним, як ніколи:

— Так, фото, зроблене саме в той вечір, коли за словами Аліни, Малаховецький зробив це вперше. Але на самому фото немає ніякої дати, воно не цифрове, а друковане. Те, що там на звороті напис від руки, ще нічого не означає.

— Але суд визнав цей доказ…

— Суд, який за останні п'ять років не виніс жодного обвинувального вироку в справах про домашнє сексуальне насильство в цьому регіоні, — Ед нахилився вперед, дістав телефон і почав гортати щось швидкими рухами великого пальця. — Ось. Дивись. Це відкрита судова статистика, я перевіряв учора цілу ніч. Дивись сама, Ді, а не просто вір мені на слово, раз ти так любиш перевіряти докази.

Мені вистачило гордості, щоб не взяти з його рук телефон. Досить уже принижень на сьогодні. 

Визнавати свою помилку було жахливо, особливо перед Данилом. Але й тупо стояти на своєму я не могла, інакше мала б вигляд цілковитої дурепи.

— Я не казала, що Аліна все вигадала, Еде. Лише те, що вона могла перебільшити зі звинуваченням, щоб добитися бодай якогось строку Малаховецькому. Можливо, її адвокати до цього надоумили, чи що, я не знаю. Думаю, Данило Данилович може нам розказати більше, оскільки він знає Аліну Черненко особисто, чи не так? 

Брови Еда злегка сіпнулися від здивування, але він швидко приховав свої емоції за маскою незворушності. Я відчула тріумф. Ну хоч десь цей містер ідеальність недопрацював. Перевівши погляд на Данила Даниловича, я одразу зрозуміла, що потрапила в яблучко. І хоч він ніде не висвічував того, що знає Аліну, все-таки я бачила дитяче фото Панченка на фейсбук-сторінці школи, в якій він вчився. І там, разом із ним, на тих світлинах був хлопець Аліни, який, до речі, теж постраждав від рук Малаховецького, коли намагався захистити свою дівчину.