Розділ 8

Мерзенний звук будильника вирвав мене із казкового сну. Навпомацки вимкнувши неприємне дзижчання, я з відчаєм спробувала повернутися до мого незнайомця в масці, до його ніжних рук і доторку м’яких губ, які божественно мене цілували. До загину намагалася повернути сон, але він знову безслідно щез. Я застогнала у подушку. 

Це було на другому курсі. Тоді на Гелловін хтось із нашого факультету влаштував костюмовану вечірку. Я, звісно ж, теж отримала запрошення. Людей там було стільки, що не проштовхнутися. Музика, танці, нові знайомства, алкоголь. 

І він. Той високий хлопець у масці, який так класно цілується. Я вже й не пам’ятаю, як ми познайомилися. Каюсь, трішки перебрала з ігристим, але точно пам’ятаю, як його руки нетерпляче ковзали по моїй спині, поки губи залишали сліди на шиї. І ще пам’ятаю, як запропонувала йому знайти вільну кімнату, а він відморозився й взагалі утік. 

Казки, на жаль, не вийшло.  

Більше я його ніколи не бачила. Хіба тільки в таких, як сьогодні, снах. Але й у них далі поцілунків нічого не заходило.

Я розплющила очі й перевернулася на спину. В кімнаті стояла темрява, і лише на стелі мерехтіли відблиски вуличних ліхтарів.

Чи справді мені хотілося мати когось, хто б поважав, цінував і кохав мене? Хто зробив би заради мене щось божевільне й зовсім дике. Хто прокидався б раніше за мене й будив ніжними поцілунками, щоб я не чула цього ненависного звуку будильника? 

Так.

Втім, цей хтось мав би бути добрим, чуйним і турботливим. Але ж де такого знайти?

На телефон прийшло повідомлення, змушуючи мене спуститися з небес на землю. Важко зітхнувши, потягнулася за своїм ґаджетом, думаючи, що мені написала Оленка. Але ні. Це був Ед.

Козел: «Маю одну пропозицію. Тобі сподобається. Приходь сьогодні на вечірку до Головащенка».

Ага! То не я он побігла? 

Гіршого повідомлення Островський надіслати не міг. Наче з перших сцен фільму жахів украв. Але я знаю спойлери — піду й попрощаюся з життя. 

Я хотіла написати жорстку відповідь, але палець завис над екраном. А навіщо? Щоб Його мажорська величність вважала, ніби мені не байдуже. Заблокувала телефон і, відкинувши ковдру, встала з ліжка. Поки всі нормальні люди відпочивали цього суботнього вечора, у мене попереду була іще одна нічна зміна.

***

У понеділок перед парами я сиділа поряд зі своїм другом, старостою Женькою Удовицьким. Ми базікали собі про літо й те, що неодмінно рванемо на тиждень на море, щоб відтягнутися по повній. Євген теж багато працював, як і я, тож омріяний відпочинок ми планували ще з минулого року. 

— Я мабуть, попрошу в брата тачку, — розмірковував Удовицький. — Він точно дасть цього разу.

Я була певна, що ні, бо він ніколи її не давав, але Женька мав такий діловитий вигляд, що мені не хотілося його обламувати. Я просто слухала, як друг складає план поїздки й повністю переписувала його у своїй голові. Треба обов’язково купити квитки на потяг, інакше залишимося ми без моря й тих шалених тусовок, які так очікує наш староста. 

— Чому ти не відповіла на жодне моє повідомлення? — наче грім серед ясного неба перед нами з’явився Ед і обперся долонями на парту. Злий, як чорт. І мені так солодко від цього стало.

— Я не зобов’язана це робити, — стенула плечем байдужки. 

— Островський, іди куди йшов, ми тут відпустку плануємо, — вклинився в розмову Удовицький, обіймаючи мене за шию.

Ед навіть не звернув на хлопця увагу, так і дивився похмуро, з-під лоба, на мою персону. А я не могла припинити насолоджуватися його настроєм. 

— Ви що мутити почали? — спитала Іванка, яка увесь цей час сиділа до нас боком, втикаючи у телефон. А тепер вона дивилася на руку Женьки, яка обвила мою шию. 

— У нас із ним суто ділові відносини, — я зняла руку Удовицького з себе й знову глянула на Еда. Його бліда шкіра сьогодні здавалася іще світлішою. Перепив на вихідних чи що? — Островський, я не відповідала, бо не хотіла цього робити. Мені не цікаво, які там у тебе пропозиції. Дай мені спокій врешті-решт. 

І він таки це зробив. Пішов на задні ряди без зайвих слів. Але після обіду мене чекала нова порція емоційних гойдалок.

Все почалося з того, як Островський наздогнав мене в коридорі, коли я поспішала на стажування в «Без шор». 

— Підвезти? 

Я закотила очі й мовчки йшла собі далі. Ед продовжував плестися поряд. Не розумію, Островському надто нудно живеться, що так багато уваги дістається саме мені? Невже в нашому здоровенному універі не знайшлося людини, яка могла б зацікавити Еда? Чому потрібно діймати саме мене?

А може він таки сталкер? Ті фото в його приватному каналі… Все-таки для чогось вони йому потрібні. Тільки от для чого?

— Отже, тобі не цікаво, — наче підсумував хлопець. 

Уявлення не мала, що він має на увазі — пропозицію підвезти, чи ту таємничу, через яку він завалив мене повідомленнями на вихідних. І хоч певна цікавість в мені починала проростати, я обрубувала її в корені. Це ж Островський! Що хорошого він може мені запропонувати? Хай іде до біса!