Глава 5.

Давид.

Приїхавши до маєтку покійного дідуся Семена, ми з Вадимом обідаємо.

По обіді, я викликаю хлопцю таксі, та відправляю його в столицю, миритися зі своєю дівчиною.

Сам же вирішую оглянути маєток. Цей будинок дістався мені у спадок від дідуся. Я планував тут жити, після весілля, та Ніка одразу заявила, що в цей «Задрипанськ», ні ногою не ступить. Тож я вже замислювався над тим аби купити новий, великий будинок. Навіть вже вибрав кілька варіантів. Ніка мала обрати один з них, коли повернеться з-за кордону.

Сьогодні вона вже повернулася, але обирати нічого не буде. Я не зв’язуватиму своє життя з людиною, для якої зрада, це буденне діло. Тож оглядаючи маєток розумію, що тут потрібно робити ремонт, та переїжджати жити сюди. Пора покидати наймане помешкання. Додому я не повернуся, адже там сестра з трьома дітьми та чоловіком.

Я вже давно не живу в батьківському домі. Бо ж після року наших зустрічей з Нікою, орендував дворівневе помешкання в одному з елітних районів. Там ми й проживали увесь цей час. Планували наше спільне життя. Але як виявилося, у нас з моєю нареченою, різні цінності, та й схоже погляди на життя, суттєво відрізняються.

Я обійшов весь маєток. В загальному, не все так страшно. Тут спокійно можна жити, і без ремонту. А так, як я один, то мене це цілком влаштовує.

Наказую охоронцю викликати на роботу економа та хатню робітницю, бо кухарка на місці. Добре, що я зателефонував сюди вчора ввечері, та попередив про свій приїзд.

Походивши чималим будинком, я викликав клінінгову компанію. Ремонт ремонтом, а чистоту я люблю, і її потрібно навести.

Завершивши розмову з оператором клінінгової компанії, стою посеред вітальні. Потрібно обрати собі спальню. Раніше, коли я приїжджав сюди, то мав тут свою улюблену кімнату на другому поверсі. Але на дворі стоїть така спека, що навіть в товстих мурах першого поверху душно.

Вирішую прийняти душ, аби хоч трохи освіжитися.

Я саме вийшов з душу лише в рушнику. Одразу чую мій телефон розривається від телефонного дзвінка. Підходжу до тумби, і лише глянувши на екран, відчуваю відразу. Телефонує Ніка.

Дивно, від коли я дізнався про її зради, вона телефонувала тричі, і ось сьогодні знову. Не маю бажання брати слухавку, тому обравши тишу, йду одягатися. Але вже за хвилину телефон дзвонить знову.

Доки я одягнувся, телефон дзвонив іще двічі. І от знову розривається. Важко зітхаю, й таки знімаю слухавку.

— Слухаю! — холодно кидаю у трубку.

— Не пройшла і година... — фиркає Ніка. Та роздратовано питає. — Невже так важко взяти трубку?

— Я був зайнятий? — відмахуюся.

— Чим? — гарчить моя колишня.

— Не твоє діло! — роздратовано фиркаю, бо розмова з нею бісить мене.

— Послухай, Давиде, я вчора відправила тобі повідомлення. Просила зустріти мене... Невже так важко було просто приїхати за мною? — обурюється дівчина.

— Я не бачив твого повідомлення, — обманюю я. Насправді я бачив, але принципово не відкривав його. Прочитав лише верхні рядки. Ті, що виднілися у шторці телефону.

— Давиде, чим таким можна було бути зайнятим, щоб не бачити мого повідомлення? — роздратовано і навіть з наїздом, допитується Ніка.

В моїй уяві одразу повстає Ілона. Я мимоволі посміхаюся, ця красуня запала мені в душу. І в моїй голові з’являється геніальна думка. Тому виправляю свою дівчину.

— Не чим, а ким?

— Давиде, досить дутися! — роздратовано наказує Ніка. — Подумаєш кілька разів було. Це ж лише розваги. Я ж жити з тобою збираюся.

Від цієї заяви, сказаної таким спокійним тоном, я прозріваю. Мене пересмикує і я зриваюся криком.

— Тобто, віддаватися будь-кому і спати з ким попало, для тебе це нормально? — киплю від люті, та не можу пояснити, що зі мною відбувається.

 Для мене вірність, це щось чисте, кришталеве, що потрібно берегти. Це як чистота душі в першу чергу. Схоже у Ніки на це своя думка, якою я шокований.

— Давиде, не починай! — розлючено наказує Ніка. — можна подумати, ти за вісім років наших зустрічей, жодного разу ні з ким іншим не був..?

— Не був, Вероніко! — шиплю. Мене трясе від надмірних емоцій, почуваюся зрадженим, приниженим. Мене охоплює таке відчуття, наче об мене витерли ноги, і дивуються чому я обурююся. — Я скажу тобі більше, Ніко. В мене навіть думок таких не було. Тому тепер, ти можеш з ким завгодно бути, бо жити зі мною ти не будеш. Я розірву наші заручини через тиждень, як тільки повернуться батьки. Тож гуляй далі...

— Давиде, ти як дитина, їй Богу, — фиркає колишня та наказує. — Коротше, приїжджай додому. Нам потрібно поговорити.

Я кілька секунд перебуваю у ступорі. Здається Ніка, щось поплутала. Я завжди слухав її, я кохав її, але якщо вона думає, що так буде й надалі, то вона дуже помиляється. Здається потрібно їй доступніше пояснити, що до чого.

— Вероніко, між нами все скінчено! Я не користуюся речами загального вжитку. Я люблю чисті, ексклюзивні речі, це ж саме стосується людей. Тому мені не потрібна жінка, яка спить з ким попало, і для якої зрада, — це звична справа. — на емоціях перехоплюю подих та продовжую. — Я почуваю до тебе відразу. Тож перестань мені дзвонити...

— Давиде! — гарчить дівчина. — Ти вирішив мене образити? Навіщо?

— Я вирішив сказати все як є, бо по-іншому ти не розумієш, — відмахуюся я, бо хочу якнайшвидше закінчити цю розмову. — Дай мені спокій! Я ні бачити тебе, ані знати не хочу. — переводжу подих і додаю. — Якщо ти ще не бачила, то знай, я забрав всі свої речі з квартири. Вона оплачена ще на місяць. Саме тоді, і закінчується договір моєї оренди. Та ти можеш її продовжити, якщо хочеш.

— Давиде, ти псих?!! — зірваним голосом цікавиться Ніка. — Через якихось кілька разів, ти готовий відмовитися від мене. А як же наше кохання?

— Вероніко, я бачу, ти хочеш довести мене. Моє терпіння не зі сталі. — я нервово ковтаю, і вже не добираючи слів реву у слухавку. — Яке до біса кохання? Ти про, що, Ніко? Ти спиш з усіма під ряд, а мені торочиш про кохання?!! Ти, що за придурка мене маєш, взагалі?