Глава 4

Ілона.

Діставшись додому, я одразу підіймаюся у свою спальню. Набираю ванну у персональному санвузлі, і доки набирається вода, реву. Почуте в магазині, не вкладається в голові. Я знала, що у селі мене ніхто не любить, за те, що не така, як усі. Ірка з Оленою дружили зі мною через те, що я постійно віддавала їм свої речі, та купувала дорогі подарунки. Мені ж просто не шкода було нічого для них. Ці дівчата мої однокласниці, і на той час були найкращими подругами.

Так тривало до одного вечора, доки я не дізналася про їхню підлість. Це трапилося понад рік тому.

 Тоді саме літо почалось. Я приїхала додому на вихідні. Марко одразу прийшов до мене, але я почувалася не дуже. Тому юнак пішов, перед тим запросивши мене прийти ввечері на галявину. На якій ми всі збиралися великою компанією. Палили вогнище, смажили сало, шашлик, чи ковбаски. Ганяли на мотоциклах, співали пісні під гітару, яку кожного вечора приносив Максим, сусід Марка.

Максим наймолодший син дядька Івана того, що працює у тата механіком. А ще інколи до вогнища приходив дядько Володимир з акордеоном. Цей чоловік — дядько Максима та брат татового механіка.

Отож, коли приходив дядько Володимир, взагалі було весело. Він віртуоз. Усі сучасні пісні нам виконував, та так, що й від оригіналу не відрізниш.

Я покинувши свої роздуми кліпаю. Вимикаю воду, бо вже набралося пів ванни. Змахую сльози, й роздягнувшись опускаюся у воду. Наливаю піни, і знову поринаю у спогади, здригаючись від холоду у гарячій воді. Розумію, що це від нервів, але я мушу усе це переварити у собі. Грузну у спогадах понад річної давності.

Над вечір того дня, мені стало краще. Наша кухарка Ліда сказала, що мене врекли. Щось пошепотіла, обтерла моє тіло заговореною водою, і мене відпустив отой паскудний стан.

Одягнувшись, я подалася на галявину, за запрошенням Марка. Дорогою набирала юнака телефоном, але він не брав слухавку. Тому я прогулюючись дійшла до галявини. Тут ледь жевріло вогнище. А на старій вербі, у темряві, сиділа компанія. Я чула голоси друзів. Почувши з поміж усіх голосів, голос Марка, відчула, як моє серце заколотилося в шаленому ритмі. І не роздумуючи рушила до компанії.

— Ой та перестань. Ілона! Ілона! — В цьому зухвалому голосі впізнаю свого Марка. А він тим часом продовжує. — Максиме, ти так розповідаєш, якби я женитися мав на Ілоні. Та вона мені даром не потрібна. У нас он з Іркою мутки. Мені, ця пихата мажорка нафіг не треба. Хіба так, аби порозважатися.

— Ну ти й мудак, Марку! — чую невдоволений голос Максима. — За, що ти так з Ілонкою? Вона ж не винна, що ти народився, не в заможній родині. І взагалі, вона не заслуговує на таке ставлення до себе...

— Максе, припини! Чи може ти з поліції моралі? Хтось має обламати цю мажорку, а, то бісить всіх, своєю присутністю. — розлючено заявляє Марк.

Я яка заховалася за товстим стовбуром старої липи, вся тремчу. Сльози самі котяться з очей. Такої підлості, від свого хлопця я не чекала. Він справді покидьок.

Мені просто хочеться піти, але відчуваю, що сказано ще далеко не все.

— Ви нелюди! — фиркає Макс. — Ілонка на відміну від вас, хороша, щира та людяна. — обурюється Максим. — Марку, я від тебе такого не чекав... Рік зустрічатися, для того, аби просто розважитися. Хто ти після цього? — юнак витримує паузу, а тоді звертається до моєї подруги. — А ти, Ірино? Як почуваєшся? Невже отримуєш задоволення від того, що спілкуєшся з Ілонкою, і спиш з її хлопцем? Совість не мучить? Ні?!! — в голосі хлопця чую осуд.

— Максе, якого хріна, ти чіпляєшся до всіх. — вступається за Ірину, Олена. — Ілона заслуговує саме такого ставлення.

— За, що? — ошелешено перепитує Макс.

Я нервово ковтаю, й омиваючись сльозами хочу почути, — за що?

Пауза триває кілька хвилин, а по ній звучить розгніваний голос Максима.

— Може за те, що вона залишилася сиротою в десять років? Чи може за те, що у неї батько фермер? Та вона зі школи, з нами усім ділилася. Інколи віддавала останні копійки, аби купити нам булочку... Забули?!! А ти Олено?!! — невже забула, як батько Ілони, буквально врятував твою матір, оплативши дорогуще лікування в Німеччині? Але не забувай, що про це його попросила Ілона. А тодішній рік був неврожайний, але Нестор Федорович допоміг, не зважаючи ні нащо.

Знову повисає пауза. Я буквально вмиваюся сльозами, але приховувати свою присутність не збираюся. Виходжу за товстого стовбура липи, та йду до компанії.

Першим мене помічає Максим, хоч напівтемно, але я добре бачу його великі очі. Підходжу до нього й зупиняюся поруч. Все тіло тремтить, але намагаюся триматися. Тато завжди казав, що удари долі потрібно приймати гідно.

— Дякую, Максиме! Але не потрібно через мене сваритися з друзями. — нервово облизнувши вуста, я вирішую продовжити. Помічаю як Ірина тулиться до Марка. Він же сидить розгублений, не обіймає її, і відштовхнути боїться. — Дякую, Марку, за відвертість, і за те, що понад рік вдавав, що маєш почуття до мене. — зі злобою звертаюся до свого уже колишнього кавалера. — Але якщо ти хотів плюнути мені в обличчя, то потрібно було це зробити одразу. Сміло прийти, і обламати мене, а не прикриватися дурнуватими відмазками. — я набираю повні легені повітря й продовжую. — Що ж вітаю! Принизити мене та обламати, у тебе вийшло. Насолоджуйся! Святкуй, тільки Ірку бережи, а, то раптом теж захочеться обламати та поміняти на Олену. — перехоплюю подих та додаю. — Щасливо залишатися!

Розвернувшись йду до асфальтованої дороги.

Буквально за кілька хвилин мене наздоганяє Максим.

— Ілонко, зачекай! Я проведу тебе додому. — просить юнак.

— Дякую, Максе! Я сама! — витираю сльози та відмахуюся. — Ти краще повертайся до друзів...

— Не друзі вони мені більше, — фиркає Максим, та пригнічено додає. — Не хочу в один прекрасний вечір, опинитися на твоєму місці.

Я шморгаю носом і нервово ковтнувши, звертаюся до юнака.

— Максе, дай, будь ласка, куртку, — юнак одразу виконує моє прохання. Я ж на ходу одягаю джинсову куртку Максима, яка пахне сигаретним димом. Мені чомусь дуже холодно. Витерши сльози, я зірвано продовжую. — Максе, дякую за все! Чесно, мені дуже приємно, що ти захистився за мене. А куртку я завтра поверну. — вкотре витерши сльози, прошу. — Тільки благаю, Максе, своєму батькові нічого не розповідай. Він же моєму все розповість, — я здригаючись, набираю повні легені повітря та зізнаюся. — У тата і так проблем багато. Не хочу аби він ще й за мене переживав.