12

- Світлано Романівно, ми ж не першокласники, щоб у ранках виступати!

- Так, нам до іспитів треба готуватися, а не номери дурні вигадувати!

Злата сиділа, підперши підборіддя рукою, і байдуже спостерігала за однокласниками. Класна керівниця вирішила підняти важливе питання, а саме - виступ класу на святі на честь нового року за кілька тижнів, і вкотре урок історії перетворився на галасливий гамір і бурхливе обговорення. Світлана Романівна наполягала:

- Це розпорядження Мар'яни Денисівни. Усі класи мають виступити! Хоч із якимось невеликим номером, хоч суто символічно...

- Ну нехай усі й виступають, а ми не будемо! - Заявила одна з дівчаток і її підтримали ще кілька голосів.

Вчителька безпорадно розвела руками:

- Ну так же не можна... Дівчатка... Хлопчики... - Звертаючись незрозуміло до кого, Світлана Романівна обвела клас розгубленим поглядом.

Злата зітхнула і поморщилася, спостерігаючи за цією сценою. На жаль, класний керівник не мала належного авторитету. Жінка - сильно за п'ятдесят, нудна, сіра, худа і суха, як єгипетська мумія, вона не користувалася особливою повагою в учнів. Ніхто її особливо не слухав, на зустріч іти не поспішав, та й дисципліни на її уроках не було. Жорсткості їй не вистачало, або суворості, а може, вона просто була занадто несучасною, Злата не знала, але виглядала зараз вчителька досить жалюгідно. Як їй довірили цілий клас - незрозуміло. І ще незрозуміліше, як вона довела його до кінця навчання з таким рівнем організації та дисципліни.

- Ні, ну так діло не піде. - Світлана Романівна знову обвела клас очима, і ніби намагаючись узяти себе в руки, розправила плечі. - Ми маємо щось придумати. Щось просте хоча б... щоб багато зусиль не докладати. - Жінка насупилася задумавшись, потім перевела погляд кудись на перший ряд. - Кияшко, от ти... може зіграєш на гітарі?

- Хто? Я?! - Той самий Кияшко з першого ряду, випростався на стільці і злякано подивився на вчительку. Хлопець, на скільки встигла зрозуміти Злата, був відмінником і тихонею. Очевидно тому вчителька вирішила спробувати з ним щастя - скромник точно нахабно не пошле куди подалі, а за найкращого розкладу - може навіть зглянеться і погодиться. Але скромник не зглянувся. - Ні-ні, Світлано Романівно, я не можу... я цей... граю погано й узагалі... я ж на юрфак вступаю, у мене купа додаткових занять... ніколи мені. - Пробурмотів Кияшко і зіщулився, мало не під стіл не з'їхав, ніби бажаючи сховатися.

Світлана Романівна зітхнула, але проте не зневірилася.

- Соню, ну може ти... - Звернулася до дівчини за другою партою, що сиділа перед Златою. - Ти так гарно танцювала минулого року. - Цього разу вчителька вирішила заїхати з лестощів, але й тут номер не вдався.

- Нізащо!  Я не буду. - Відрізала Соня і навіть пояснювати нічого не стала - з непохитним виглядом втупилася в підручник.

Світлана Романівна засмучено опустила плечі, злегка знітилася, як раптом її погляд метнувся за спину Соні.

- О, Малиновська, ти... - Злата повільно підняла очі й зустрілася з поглядом учительки. - Ти ж у великому місті жила... напевно чимось цікавим займалася.

Злата злегка насупилася і знизала плечем.

- Ну... займалася.

Очі Світлани Романівни загорілися, вона знову випрямилася і навіть усміхнулася.

- А чим, розкажи.

Злата на секунду зам'ялася, замислившись, чи варто перераховувати. Чи варто вплутуватися в цю історію - вони ж скинуть на неї безглуздий виступ так само легко, як повісили олімпіаду з англійської. Але в погляді вчительки читалася така надія, що Злата не змогла від неї відмахнутися.

- Ну багато чим. - Знову знизала плечима. - У музичну школу ходила, трохи граю на фортепіано.  На акторські курси. Трохи малюю. Але я навіть не знаю, чим це може допомогти...

Посмішка вчительки трохи потьмяніла.

- Так... справді... - Світлана Романівна з деякою часткою розчарування задумливо пожувала губу. - А ти не співаєш випадково? - Знову поглянула на дівчину з надією.

Злата заперечно мотнула головою.

- Може танцюєш?

- Я займалася на пілоні. - Відповіла Злата, і клас спочатку притих, а потім раптом пожвавився. Почулися здивовані вигуки і вульгарні присвистування. Злата обернулася через плече: Стас Лютий пропалював її обличчя дуже красномовним, прямо-таки промовистим поглядом - у неї навіть подих на секунду збився, хлопці багатозначно посміхалися і грали бровами, дівчатка перешіптувалися і зиркали на Злату чи то із заздрістю, чи то із засудженням. Дівчина поморщилася - боже, ну дитячий садок. Що за реакція? Перевела погляд на вчительку - але та відреагувала не краще: у неї навіть щоки залилися рум'янцем. 

- Це щось типу... стриптизу? - Заїкаючись, пробурмотіла Світлана Романівна, то червоніючи, то бліднучи. Здавалося, від збентеження знепритомніє зараз. Злата цокнула язиком.

- Господи, ні, звісно. - Закотивши очі, вигукнула дівчина. - Це спорт, узагалі-то.  Пол-спорт, пол-денс, називайте, як хочете... - Видала роздратовано.

Вчителька видихнула, наче з легким полегшенням.

- Справді? - Знову обвела поглядом клас, немов шукаючи підтвердження словам Злати, і хлопці у відповідь активно закивали головами. - Що ж... тоді... гаразд. Напевно, можна це якось використати.