10

А мажорка-то була справді гарячою. Не вульгарно-гарячою, як от та ж Ритка. Іншою. Зовсім іншою. Витончено-сексуальною. Незвичайною. До одуріння привабливою.

Біла ворона... Сама ти ворона, Гущина, - хотілося сказати.

А новенька... вона... рідкісна пташка. Екзотична, яскрава. Чорт знає яким вітром занесена в їхній сухостій.

Ці її вбрання шкільні, яблука на обід, і це відкриття... Хто так легко й незворушно заявив би про свою недосвідченість? У їхньому віці, в їхній час це було не те, що не модно, а навіть якось непристойно... А їй начхати. Вона - інша.

І здивувалася ще так щиро. Навіть обурилася. Мовляв, яка до біса улюблена поза в сімнадцять. Ох, Стас би показав їй яка... Залюбки показав би всі пози, які знав, що б вона могла вибрати.

Не втримався:

- Коли що, я готовий допомогти.

Рука сама ожила, потягнулася, пальці торкнулися оголеного попереку. Дівчина сіпнулася, наче її прошила судома, різко повернула голову в його бік. Так близько. Уперше обличчя так близько. Довгі вії, розкриті очі, блискучі губи. І погляд. Трохи розгублений або навіть наляканий. Рот злегка розкритий, і дихання застигло десь на півдорозі. Приємно, дуже приємно усвідомлювати, що його дотик справив на неї такий приголомшливий ефект.

Вона кілька разів моргає, приходячи до тями.

- Я не схвалюю проміскуїтет. 

Вона гарчить, як пантера.

Вона така сексі...

Розвертається і йде. А в Стаса так і свербить усе, так і вимагає піти за нею. Наче доторкнувся - і на кінчиках пальців магніт утворився, просто під шкіру вріс, а другий - на ній, на Малиновській, так і тягне.

Гущина липне і ластиться, цицьки мало не під ніс пхає. А в нього всередині нічого не відгукується на це. Порожньо. Наче нутрощі заморозилися. Білий халат дратує своєю блискучою білизною, груди здаються занадто великими. Чорт знає чому ніщо не відгукується. Занадто просто? Занадто доступно? - Певно все тому, що він з дитинства не любить лікарів.

- Мені пора. - Кидає Стас, звільняючи свою руку з пальців Гущиної.

- Так скоро? Залишся, давай потанцюємо. - Скиглить Ритка, але Стас на неї навіть не дивиться. Він не відводить погляд від Малиновської.

Сіренко, поправляючи безглуздий комір Дракули, тямущо усміхається, простеживши за поглядом Стаса.

- Ходімо, Гущина, я з тобою потанцюю. - Ірже Дракула, хапаючи дівчину за шию і притягуючи до себе, ніби хоче вкусити, але Гущина, надувши губи, відштовхує його.

- Залишся, Стасе, вип'ємо, буде весело... - продовжує клянчити Рита. Але Стас уже її не чує.

Йому буде весело. Неодмінно буде. Але не тут. І не з нею.

***

Злата встигла відійти тільки на кілька кроків, як до неї підлетіла Яна.

- Ой ти що, вже йдеш? - Видихнула дівчина. Вона виглядала захеканою і замотаною. - Я сьогодні з малечею затрималася, потім із костюмом провозилася довго... - Яна поправила чорну сукню на животі. У Злати настрій хоч і був тепер рекордно поганий, а все одно пораділа - у її подруги смак був: вдягнена вона була в костюм монашки. А з огляду на те, що Яна - до остраху правильна, схоже, мала місце і здорова самоіронія. Похвальна якість.

- Так, піду. Втомилася. - Кивнула Злата, видавивши кислу посмішку. Яна насупилася.

- Щось сталося? - Легенько стиснувши плече Злати, дівчина зазирнула їй в очі. Потім перевела погляд за плече Злати і примружилася. Невідомо, що вона там побачила, але вже за кілька секунд кивнула. - А, зрозуміло. Гущина тобі щось наговорила?  

Злата махнула рукою.

- Нічого. Дурниці.

- Не слухай її. - Обхопивши плечі Злати, сказала Яна, вимогливо заглядаючи в очі. - Щоб вона не сказала, це точно неправда. Вона - те ще стерво. І біситься, що ти перетягнула на себе увагу. Вона ж у нас зірка ще з класу п'ятого, бо виросла, - Яна зобразила величезні кулі на рівні грудей, - раніше за всіх.

- Та ні, все нормально. - Відмахнулася Злата, вимучено посміхнувшись. - Вона не сказала нічого страшного. Тільки те, що я біла ворона. Думаю, вона навіть має рацію...

- Ой, - спалахнула подруга, скривившись, - на себе б подивилася, медсестричка. А ти... - Яна нахилилася нижче і, понизивши голос, ніби по секрету протягнула, - ніяка не ворона. Швидше вже... чорний лебідь. - І додала, хихикнувши. - У курнику.

Злата посміхнулася - тепер уже по-справжньому, і міцно обійняла Яну. Підтримка друзів творить дива - стало трошки легше.

Пірнула рукою в сумку і витягла звідти невеликий згорток.

- У мене для тебе невеличкий подарунок. Хеппі Геловін.

Яна розгорнула глянцевий папір, і очі її розплющилися в подиві. Вона відкрила рота і втупилася на Злату.

- Це... це... те, що я думаю? - Заїкаючись, запитала подруга, переводячи очманілий погляд то на папір, то на Злату. - Це що... це прямо його автограф? П-прямо його?!

- Ага, - кивнула Злата з посмішкою, - прямо Дена Рейнольдса.

- І це прямо мені? - Невіряче протягнула дівчина.