9

Негатив, який випромінювали учасники тієї олімпіади, Злата списала на свою пошарпану репутацію - мабуть, і туди чутки дійшли. Але причина виявилася в іншому. Річ була в тім, що між двома школами Первомайська існувала, процвітала і ретельно підігрівалася давня ворожнеча. І якось так вийшло, що останні кілька років друга школа вибилася в лідери - вони вигравали в олімпіадах, змаганнях, іграх. І начебто рівень викладання однаковий, і немає там ніяких особливих талантів, але друга школа - за що не візьмися, у всьому була найкращою.

Учні першої - в якій тепер навчалася Злата - від того дико скаженіли, але, скільки не старалися, не могли зломити ситуацію, і врешті-решт опустили руки. Звикли, що в будь-якій конкурентній боротьбі вони пасуть задніх. Божеволіли від злості, виходили отрутою від взаємної ненависті і безсилля, влаштовували «стрілки» і бійки натовп на натовп. Та тільки толку? - Друга школа залишалася першою. А перша - другою.  Отакий от каламбур.

А тут раптом перемога на олімпіаді. Новина викликала захват, здається, навіть у молодшокласників, які ну вже точно до цієї перемоги жодного відношення не мали. Та й узагалі, дивувалася Злата, яке відношення до її перемоги мала ця школа? Вона тут вчиться всього-нічого, а всі її знання - заслуга зовсім іншого навчального закладу. Але всі навколо прийшли в таке збудження!

У коридорах їй тепер усміхалися. У їдальні більше не тикали пальцями, однокласники більше не вигадували гидоти, не ховали речі, не малювали статеві органи і безглузді послання на її парті.

До колективу її, як і раніше, не прийняли - деякі все ще продовжували вовком на неї дивитися, але і це було велике зрушення. Принаймні не було відвертої ворожості, а отже, за таких тенденцій її існування скоро могло стати цілком комфортним. Можна навіть було спробувати розслабитися й повеселитися... 

Геловін у світлі останніх подій здавався вельми доречним.

Злата збиралася дуже ретельно. Дві години вбила на те, щоб у коробках (які, в тому ж складі, перекочували назад у кімнату Злати і тепер височенними горами нагромаджувалися в кутах) знайти свій торішній костюм. Ще година пішла на укладку і макіяж: кольоровою крейдою для волосся профарбувала пасма у хвостах, майстерно промалювала смокі-айс із різнокольоровими розводами. Ще хвилин двадцять провозилася з розірваними колготками в сітку, і тільки потім, натягнувши короткі шорти, топ, застібнувши на шиї чокер і прихопивши найважливіший атрибут - біту, накинула пальто і поспішила до школи.

Настрій був гарним, уперше за останні дні. Це свято вона любила. З її старою компанією вони завжди влаштовували пишні вечірки на Геловін. Квести, ігри, танці, веселощі. Та одні тільки збори чого були варті! Вони з дівчатами тижні за два починали бігати містом у пошуках костюмів. Найкласніших, найцікавіших, та ще й таких, щоб ні в кого більше не було. Ось де була конкуренція! Скільки енергії, скільки пристрасті! Кожна намагалася виглядати крутіше за всіх, унікальніше, епатажніше, кожна намагалася сяяти яскравіше за інших.

Однак, як виявилося, у цьому місті, у цій школі, про фантазію, нічого не чули. Поки вона йшла коридором до спортзалу, де мала відбуватися вечірка, їй зустрілося шестеро вампірів, три ковбої та з десяток жінок-кішок. Більшість же просто одягнулися у свій звичайний одяг.

Саме місце проведення вечірки теж не викликало особливого ентузіазму - зал навіть не спромоглися якось тематично прикрасити. В одному кутку столи з напоями, в іншому - діджейський пульт, у центрі - щось на кшталт танцполу, але ніхто не танцював. Усі розбилися на купки і базікали. А біля дверей, і справді, як суворий тюремний наглядач, склавши руки на грудях, із незадоволеним обличчям стояла завуч.

Злата насилу придушила вдих розчарування - ну веселощі хоч куди. На сільській дискотеці й то мабуть цікавіше. Одне тільки тішило - музика пристойна. Якийсь ремікс... класний, між іншим, ремікс на Сalifornication.

Сподіваючись відшукати Яну, Злата витягнула шию, покрутила головою, але серед присутніх не виявила подругу. Трохи забарившись, закинула біту на плече і пішла до діджейського пульта.

Худорлявий хлопець у великих навушниках пританцьовував і кивав у такт бітам, захоплено тягнув якісь важелі і крутив коліщатко на контролері. Златі довелося торкнути його плече, щоб звернути на себе увагу.

- Оу, - одразу ж відреагував хлопець, повертаючись і зсуваючи навушник з одного вуха, - привіт, Столиця. - Вигукнув наче побачив стару подружку. Його обличчя Златі теж здавалося смутно знайомим, але вона ніяк не могла згадати, де його бачила. - Шикарний костюм. «Загін самогубців»? - усміхнувся, піднявши брову. 

- Ага. А ти? - Злата окинула поглядом простий одяг хлопця і підняла брову.

- Кларк Кент. - Посміхнувся той, і Злата з розумінням усміхнулася: немає грошей на костюм - найпростіший вихід стати альтер его Супермена - що називається «дешево і сердито».

- Класна музика. - Дівчина кивнула підборіддям на пульт. - Хто це?

«Кларк Кент» самовдоволено усміхнувшись, розправив плечі.

- Я!

Злата насупилася, нерозумно струснувши головою.

- Що ти маєш на увазі?

- Моя робота. - Пояснив хлопець. - Мої мікси.

Очі Злати полізли на лоб.

-Серйозно? - Здивовано видихнула дівчина. Хлопець заразливо посміхнувся на всі тридцять два і кивнув. - Але це ж дуже круто!