5

- Ну тепер розумію. - Простягнув Свят із безглуздою лукавою посмішкою. - Стильна, струнка, приваблива. На таку гріх не запасти...

- Я на неї не запав. - Заперечив Стас якось ліниво. На обличчі його все ще грала задоволена посмішка, він увесь поринув у передчуття своєї гри, тож сперечатися і протистояти братові не хотілося. Його слова проходили ніби крізь, не зачіпаючись у голові.

- Ну та, ну та. - Скептично хмикнув Свят, заходячи до квартири. - Навіть мене торкнуло. Був би я натуралом, точно закохався б...

Але ці слова все ж зачепилися. Посмішка повільно сповзла з обличчя. Стас кисло поморщився і підібгав губи. Він терпіти не міг, коли брат заводив цю пісню.

Це його уявне «гейство» неймовірно дратувало. Заводило з півоберта. Щоразу хотілося схопити його, струснути що є сили. Витрусити з нього всю цю дурь. Або навіть вдарити. Так щоб зуби посипалися. І біль протверезив.

Тільки толку? Були вже прецеденти, але результату це не принесло - тільки не розмовляли три тижні, і на стоматолога довелося горбатитися втричі більше. Свят продовжував гнути свою лінію, а Стасу хотілося кричати і рвати на собі волосся. Хапати брата, лупцювати, місити і трясти, поки той не одумається. Ну який ти гей?! Звідки тобі знати, дурень ти малолітній, якщо ти з дівчиною навіть не пробував?!

І Стас кричав, метався, лаявся, погрожував, щось доводив. Але тільки перший час. Ні його крики, ні його погрози не справляли належного ефекту, і з часом Стас припинив спроби достукатися до брата. Бісився всередині себе, на частини внутрішньо розривався, але назовні не вихлюпував. От і зараз - брат тільки заїкнувся, спасибі вистачило розуму не розвивати тему, а настрій - одразу ж вниз, наче гарматним ядром його підштовхнули - раз і нема більше ні передчуття, ні радості. Тільки втома, що в'їдається в кожну клітину тіла. І досада, мерзенна досада, змішана з не менш мерзенним почуттям провини.

Але для повного набору наче цього було мало. Стасу хотілося просто впасти на ліжко й вирубитися щонайменше до завтрашнього ранку - перевтомлені м'язи нили, а від недосипу ломило скроні - він уже дві доби нормально не спав, намагаючись якнайбільше заробити, щоб оплатити нарешті кляті борги за електрику. Вирішив тільки перед сном перехопити чогось їстівного, але зайшовши на кухню, лише голосно вилаявся і стиснув зуби.

- От лайно. - Свят з'явився поруч тієї ж секунди, як почув лайку брата. - Як думаєш, вона хоч на роботу ходила?

- Сумніваюся. - Процідив Стас, скрипнувши щелепами.

Мати спала на своїй розкладачці біля вікна, темне сплутане волосся спадало на обличчя, тож не видно було, наскільки все погано. Одна рука в неприродному положенні вивернулася на спині, друга - на підлозі, а поруч порожня пляшка з-під дешевого вина. Не витримавши, Стас злісно штовхнув порожню тару, та покотилася і з гучним дзвоном стукнулася об металеве відро для сміття. Але мати від гуркоту не прокинулася. У відключці. Очевидно, цією чортовою пляшкою діло не обмежилося.

- Мда... - протягнув Свят, дивлячись на матір начебто з певною часткою жалю. Підняв пляшку, тихо опустив її у відро для сміття. Потім акуратно поклав мамину руку на ліжко й дбайливо вкрив її п'яне тіло ковдрою. - Піду... попрацюю. - Додав і, глянувши на брата якимось дивним поглядом - чи то з підтримкою, чи то зі співчуттям   - і побіг до кімнати.

Стас же ще сильніше стиснув зуби і шумно видихнув. Тільки-но вогонь із ніздрів не вирвався - злість вирувала всередині, немов лава - того й гляди рвоне назовні і зжере все навколо.

Та, звісно. Попрацює він, як же. Натягне величезні навушники і міксує свої срані нікому непотрібні біти. Годинами, як дурень біля старого компа, не відриваючись. Працює він. - Назва одна!

І мати туди ж. Влаштувалася прибиральницею. На пів ставки. Гівно-робота - але й туди взяли знехотя. Бери ж і працюй, хапайся за будь-яку довбану можливість. Так ні ж. Надралася і спить. Просто спить. Коли в холодильнику - порожньо, срану електрику ось-ось просто обріжуть за несплату, смердюча однокімнатна квартира розвалюється до біса. Вона, чорт забирай, спить!

З психу Стас штовхнув відро і, поморщившись, відвернувся від матері. Відкрив холодильник. Порожньо. Відкрив хлібницю. На дні валявся шматок позавчорашнього хліба. Поборовши нудоту, Стас заштовхнув його в рот і запив водою.

Переодягнувся, накинув робочу куртку і старі кросівки. І з усієї дурі грюкнувши дверима, вийшов із квартири.

Третя година дня. Він сподівався, що встигне сьогодні ще попрацювати хоча б години чотири, і прискорив крок. Уже перетнув двір, майже пірнув в арку, як раптом побачив фігуру, що зігнулася в тіні розкотистого дерева. Новенька сиділа на маленькій скошеній лавці і... плакала. Беззвучно витираючи сльози зі щік, шморгала носом.

Стас хотів пройти повз, і, напевно, це було правильно - він поспішав, але чомусь пригальмував.

- Що сталося, маленька мажорка? Ніготь зламала?

Дівчина злякано стрепенулася, поспішно витираючи щоки. Смикнула головою, піднімаючи погляд великих заплаканих очей. Ображений вираз встромився в обличчя Стаса як іржавий гак.

Вона знову спробувала взяти себе в руки. Встала, випрямила спину.

- Пішов ти до біса. - Виплюнула ледь не з ненавистю і, різко розвернувшись, понеслася до свого під'їзду.

Він не забув, звісно, не забув, що збирався її зачарувати. Його отруйна репліка, виходячи з плану, була більш ніж недоречною. Але він був до біса злий. І як там казав цей розумник Маслоу про свою піраміду потреб? Коли хочеться жерти - якось не до розваг, вірно? - Ну от, будь ласка. Ось його виправдання. Йому хотілося трощити все навколо. Рвати й метати. Штовхати і гарчати на всіх, хто траплявся на шляху. І дівчисько просто потрапило під гарячу руку.