4

Ох, не ту доріжку ти обрала, дівчинко.

Стас хмикнув, дивлячись, як новенька, гордо задерши голову і стукаючи підборами, залишає їдальню. Опустився на стілець, відкинувся на спинку і витягнув ноги. Відчув, як на обличчі розповзається усмішка.

Цікаво. Це було цікаво. Не дівчина, звісно, - новенька сама по собі була пустоб’якою. Розпещена, гонориста гордячка. Ходить тут уся така розфуфирена з таким видом, ніби вона королівська особа, а всі інші - бруд, що налипає на підошви її ідеальних туфель. Терпіти таких не міг: золоті дітки, що виросли на всьому готовенькому, упаковані в бренди і коштовності, вони з дитинства привчені почуватися кращими за всіх, вищими за всіх, більш значущими. А всередині - шлак. Пил, гниль, сморід, і ні розуму, ні характеру, ні людяності.

Він не планував відчувати до неї інтерес, - ну чим його могла зацікавити ця зарозуміла столична мажорка? Він і підсів-то, і заговорив із нею з єдиною метою - трошки спустити її з небес на землю, трошки похитнути корону на її голові. Але всупереч намірам, раптом відчув небувалий азарт. Наче гостра голка прошила наскрізь. Прямо в сонячне сплетіння. Коротко, швидко, але цілком відчутно.

Незвичайне відчуття. Стас загорівся, по-справжньому загорівся. Напевно, все діло було в тому, що дівчина була іншою. Поводилася інакше, не так як більшість дівчат тут. Вона огризалася, хамила, і трималася неможливо самовпевнено. Ну як тут не загорітися? - Таку одразу ж захотілося... ні, навіть, не просто захотілося, а буквально було необхідно, поставити на місце! 

 Він не міг пригадати, коли востаннє хоч хтось розмовляв із ним у такому тоні. А слова? - Та за таке, була б вона хлопцем, він, би не роздумуючи гепнув. Але дівчат він не бив. Дівчат він використовував для інших, більш захопливих цілей...

- От же сучка. - До столика підійшов Руслан Магальов, і стукнув Стаса по плечу, чи то бажаючи підтримати, чи то підбадьорюючи. Мабуть, вирішив, що новенька його невимовно образила і він потребував дружньої допомоги.

- Та просто нахаба! - Піддакнула Варя Якимчук, що висіла на його руці. - Зарозуміла принда.

- А я відразу сказала - нічого доброго від неї не чекай. Елітна стерва. - Приспіли ще дві дівчини-однокласниці Дарина і Катя. - Ходить тут, носом вертить. Аж гидко.

- Ну нічого, ми їй влаштуємо солодке життя. - Діловито напижилася Варя. - Побіжить у свою столицю - п'яти будуть блищати.

Стас поморщився, закотив очі, мотнув головою.

- І що ти зробиш? Кнопки під попу будеш підкладати? Стілець клеєм мазати? - Фиркнув глузливо, ліниво потягнувся і встав з-за столу.

- Ні, ну чому ж... - Змішалася Варя.

- Не треба нічого з нею робити. Залиште це мені. - Перебив її Стас з усмішкою. Тепер він ляснув Руслана по плечу і, піднявши брову, додав. - На фіз-ру йдете?

В цей час якраз пролунав дзвінок, і компанія рушила на вихід, Стас теж розвернувся, коли його раптом гукнула Катя.

- Стасе, почекай. - Торкнувши його за плече, дівчина змусила Стаса обернутися і затриматися. Виглядала однокласниця зніяковілою і явно нервувала. - Слухай, у мене день народження сьогодні... я подумала... може, ти прийдеш увечері? Багато наших буде ... - У невмілій спробі построїти кокетливу гримасу, Катя заплескала очима і розтягнула губи в незграбній посмішці.

Стас зітхнув - ну ось цього головного болю йому ще не вистачало. Була б Катя настирливою прилипалою, відфутболити її було б легко, для нього це вже вважай рутина - від дівчат відбиватися. Але ця дівчина, на скільки він знав, взагалі-то була тихонею і скромницею: такій відмовиш - у неї нервовий зрив трапиться чи ще чогось. Їй он як важко було зважитися - стоїть червоніє, пальці мне, дивиться на нього з таким страхом, ніби на вирок чекає. Ну от чого її до нього потягло раптом, га? Таким хорошим дівчаткам не місце поряд зі Стасом Лютим – це ж усі знають!

Навіть Ритка Гущина – подружка з паралельного, – на ній, де сядеш там і встанеш, – і та ображається часом. Хоча у Стаса з нею кілька разів всього було, дівчина видно вирішила, що він тепер її власність - липла постійно, і скільки він її не гнав від себе, чіплялася до нього всіляко. Непрошибана дівчина, а все одно раниться об Лютого. А тут так і поготів…

- Привіт, Стасику. Як справи? - Проходячи повз, грайливо помахала пальчиками дівчисько з 10-А. Катя вся стиснулася, ніби зменшитися хотіла, або на тлі дівчини, що впевнено фліртує, почувалася страшною невдахою.

- Слухай, - почав Стас, кивнувши десятикласниці і перевівши погляд на Катю. - Я вітаю тебе з днем ​​народження. Але я не можу… Іншим разом, гаразд? - І щоб скрасити відмову, тепло посміхнувся до дівчини. Однокласниця почервоніла ще густіше, заметушилась вся, але кивнула, і Стас поспішив забратися від неї подалі.

Вийшов зі столовки, наздогнав Руслана та компанію, і разом пішов з ними до роздягалень

- Чого загубився? - Кинув Рус. - Шо там Смоліна від тебе хотіла?

- Та нічого. На день народження запрошувала.

- Серйозно? Ця сіра миша? - Очі Руслана округлилися. Стас скривився.

- Так нормальна вона.

- Ну, блін, Лютий, це вже прямо екзотика. - Заржав друг. - Тихушниці на тебе ще не западали… ну чи то просто не наважувалися підійти. Але ж ти хотів розмаїття, ось тобі...

- Ну вже ні, не такого розмаїття я хотів.