2

Нічого особливого від школи Злата не чекала, але вона все одно примудрилася її розчарувати. Може, розчарування - емоція цього року, і пора б уже змиритися, але Злата все одно пленталася коридором, наче в воду опущена.

Тут усе було не так, усе не те. Ця школа ні в яке порівняння не йшла з її гімназією. Але Злата все одно порівнювала. І з кожним новим порівнянням засмучувалася ще більше.

Середина жовтня - з усім цим нервуванням, судовою тяганиною і переїздом Злата пропустила півтора місяця навчання. У попередній школі їй би довелося докласти дуже багато зусиль, щоб наздогнати програму. Місцева ж програма була настільки відсталою, що їй самій було в пору наздоганяти Злату.

Рівень викладання залишав бажати кращого: вчителька з біології червоніла при слові «вагіна», в англійки був страшний акцент, а вчителька історії, за сумісництвом класна керівниця 11-В, у якому тепер змушена була навчатися Злата, замість того, щоб висвітлювати дітям початок розпаду Радянського союзу, присвятила урок вирішенню організаційних справ.

Перед своїм першим навчальним днем Злата так старалася гарно виглядати - довго вкладала світле волосся в строгу зачіску, довго підбирала вбрання. Зупинилася на класичному оверсайз-костюмі Армані, і витонченій білій блузці. В її старій школі не носили шкільної форми, але був серйозний дрес-код. Вона звикла, що в школі потрібно витримувати діловий стиль, але в цій - новій школі - учні одягалися так, ніби ніяких правил не існує: строкаті футболки з кольоровими принтами, рвані джинси, короткі спідниці та широкі декольте у дівчат, спортивні костюми. У всьому цьому розмаїтті кольорів і стилів, Злата почувалася білою вороною, ряженою в рюші.

Злата розуміла - їй варто було б терпиміше ставитися до місцевих порядків і по-хорошому просто прийняти їх як даність, але вона, не перестаючи дивуватися невігластву цього місця, раз у раз закочувала очі й презирливо фиркала. Звісно, вона не хотіла поводитися як гордячка - їй цілий рік доведеться навчатися з цими людьми, непогано було б налагодити стосунки в соціумі, - і тому фиркала тихенько і про себе, свого здивування намагалася не виявляти. Однак нові однокласники все одно доволі прохолодно прийняли дівчину. Дивилися на неї, як на екзотичну тваринку, і трималися якось відсторонено-обережно.

Лише одна дівчина виявила до неї належну дружелюбність. Підійшовши на перерві після першого уроку, вона підсіла до Злати за парту.

- Ти мене не пам'ятаєш? - Привітно посміхнулася вона.

Злата насупилася і побіжно оглянула фігуру дівчини. Висока, злегка повненька. Руде волосся, великі сині очі. Ластовиння... Ластовиння, точно!

- Яна? - Брови Злати злетіли вгору, а на обличчі вперше за довгий час з'явилася усмішка. Вона пам'ятала її, звісно пам'ятала. Вони ходили в одну групу дитячого садка, сиділи за однією партою в першому класі і були мало не найкращими подружками. Просто не розлий вода.

- Так. - Кивнула дівчина з широкою посмішкою. - Не очікувала, що ти повернешся. Ви ж у столицю поїхали?

- Та я сама не очікувала. - Знову зажурилася Злата. - Але... так вийшло, що довелося повернутися. Тепер я знову тут.

- Видно, що ти від цього не в захваті. - Багатозначно усміхнулася Яна. - Але, я впевнена, ти звикнеш. Школа в нас хороша, клас дружний.

Злата насилу втрималася, щоб не скривитися, і лише згідно кивнула.

- Так, хороша. Туалет у приміщенні особливо радує. Як згадаю той старий на вулиці, аж підкидає. - Поморщилася Злата, роблячи великі очі.

Яна засміялася.

- Так-а. Це було справжнє свято - новий туалет, його навіть відкривали урочисто.  Директор стрічку перерізав.

- Не дивно. - Хмикнула Злата. - Вуличні туалети - об'єкти, що занадто травмують психіку. Їх треба заборонити конвенцією...

Слова обірвалися різко, наче вдарилися в стіну. Рух біля входу, швидкий погляд, і очі Злати натрапили на хлопця, який входив у клас. Серце затріпотіло, стиснулося на мить, і дівчина ледве змусила себе сидіти рівно, не відводити погляду і не стискатися від ніяковості, що нахлинула раптово.

Чорт забирай. Це був він. Той самий хлопець зі спортмайданчика.

Вальяжною ходою він пройшов через клас, дорогою за руку вітаючись із хлопцями, і сів за останньою партою, розкинувши ноги. Підняв очі й подивився в бік Злати, примружився, окидаючи її оцінювальним поглядом, потім коротко усміхнувся і знову відвів очі.

- Хто це? Я його не пам'ятаю. - Кинула Злата, намагаючись, щоб тон звучав байдуже.

Яна, простеживши за її поглядом, кивнула.

- А ти його й не можеш пам'ятати, він перевівся сюди минулого року. Із дитячого будинку чи інтернату, точно не знаю... Мутна там якась історія з його мамою, подробиць ніхто не знає... - Яна знову повернулася обличчям до Злати. - Коротше, це Стас Лютий.

- А? - протягнула Злата, повертаючи голову так, щоб можна було скоса спостерігати за хлопцем, і при цьому створювати видимість незацікавленості. - А так і не скажеш, що з дитбудинку. Вигляд у нього такий, ніби він король усього світу... - Додала з усмішкою.

- Є таке. - Потиснула плечима Яна. - Ну, скажу тобі... не безпідставно. Він - популярний хлопець. - Яна змахнула бровами з таким виглядом, ніби популярність ця нею не схвалювалася. - Дівчата за ним натовпами увиваються, хлопці поважають, вороги бояться.