Глава 2

Таксі швидко домчало нас в аеропорт. Ще десь зо три неповних години ми бовталися між небом і землею, я так точно, й в прямому, і в переносному значенні. Лінда та Сюзен з розумінням поставились до ситуації – чемно мовчали, заводячи акуратно розмову хіба що про нову тачку Лінди, яку ще місяць тому їй подарували батьки та про нову фотосесію Сюзі для модного журналу, яким володіє її матуся. Я ж практично всю дорогу просиділа мовчки, відкинувшись на спинку крісла й затуливши вуха спеціальними дизайнерськими берушами для польотів з фільтрами, аби не чути розмови попутників.

Хотілось тиші та спокою на час перельоту, а вже потім я буду відриватись сповна, але без фанатизму. На очі натягнула очні накладки для подорожей, аби зняти напругу та майже заснула. Приблизно о пів на шосту ми зрештою були в аеропорту Рим Ф'юмічіно імені Леонардо да Вінчі. Італія зустріла нас грозовими дощами: наш літак через грозу хвилин 20 не міг зайти на посадку. Що таке не везе і як з цим боротися? Не щастить, так не щастить. На всіх фронтах повна дупа! Здається я накликала на себе всі тридцять три нещастя. Халепа.

*****

Усі дороги ведуть до Риму. Тож, як би доля не випробовувала мене на міцність, ми таки дісталися готелю в Римі та вже на місці вирішили, що цього разу суміщатимемо, як то кажуть, приємне з корисним: будемо відпочивати на морі й  запланували побачити щось нове. А оскільки всього лиш за 30 кілометрів від Риму узбережжя Тірренського моря, тому в нас виникла ідея сумістити поїздку в Рим з відпочинком на Тірренському морі.

Немає потреби переїжджати до Каліфорнії чи Австралії для серфінгу. В Італії є кілька пляжів для таких занять. Звичайно, хвилі Середземного моря не такі, як в океані, але є деякі пляжі навіть в Італії, які можуть забезпечити відмінний досвід серфінгу. Крім того, там є неймовірні місця для морських розваг, таких як підводне плавання та снорклінг. Тож цим ми вирішили зайнятися цими вихідними.

А поки поселились в готель і швиденько прошерстивши інтернет, забронювали на наступні три дні розкішну віллу в  Санта-Маринелла, де знаходиться – серфінг столиця Італії та найвідоміший у всьому світі серфінг пляж країни. Цього разу упускати таку нагоду ми не збиралися. Спіймати хвилю в буквальному розумінні стало одним з обов'язкових пунктів цього відпочинку.  Хобі має право мати  місце навіть в найщільнішому графіку. А воно у нас було спільне. Спокушало також побачити й сам місцевий замок та інші пляжі на березі Тірренського моря. 

Сьогодні ж весь вечір аж до ранку у нас Рим. І що цікавого можна побачити у «вічному місті» за такий проміжок часу? Пам'ятаючи, що «усі дороги ведуть до Риму», і ми попередні рази ще не все встигли подивитися, то спільно накинули собі цікавенький маршрут, не забули й про Роберто, відвідали його клуб, а він знову потішив нас своїм шоу. Одним словом – повеселились на славу. 

Наступного дня ми вже гуляли вуличками Санта-Маринелли й неочікувано натрапили на дуже затишне сімейне ретро кафе, оформлене в тепло коричневих, шоколадних і світло бежевих тонах з великим червоним дирижаблем на стелі. Неймовірно красиво!

*****

– Вітаю чарівних леді у нашому закладі, – промовив молодий чоловік, що підійшов до нашого столика, окинувши нашу компанію зацікавленим, я б сказала, дещо зухвалим, провокативним поглядом і питально зупинився на мені. Чесно кажучи, це мене трохи розгнівало. Я й так була в ненайкращому настрої, а тут ще якийсь waiter, навіть, якщо він доволі симпатичний італієць, буде розглядати мене, точніше роздягати поглядом. З якого переляку. Це вже ні в які ворота не лізе, безглуздя якесь. Та за кого він себе має? Нервів не вистачає! Ну куди тобі до мене? Ледь стримуюсь, щоб не  поставити нахабу на місце.

Вперто шукаю поглядом на його широких грудях бейджик і не знаходжу. Ловлю себе на думці, що промацую очима кожен його м'яз на грудях, кожен кубик на торсі, які так яскраво випинаються з-під білої лляної сорочки, рукави якої якось недбало закочені до ліктя. 

Відзначаю, що на ньому темні штани, нічого особливого, як і весь решта персонал – без якихось атрибутів приналежності до конкретно цього закладу. Очевидно тут так заведено. В кожній провінції по-своєму. Чесно кажучи, хочеться столичного шику. Ну подумаєш, симпатичний високий голубоокий широкоплечий брюнет. Мало я таких бачила!? Типовий італієць?!

За хвилину розумію, що деякі речі не змінюються, і це навіть викликає усмішку замість того, аби  нагадати Лінді та Сюзі, що не варто нехтувати правилами пристойності. Мої подруги не перестають мене дивувати. Поки я вся така сувора тут сиджу, сердито стріли метаю в офіціанта, він, роздаючи нам розкладки-меню, розповідає про інгредієнти кожної страви за списком на прохання Сюзі, яка відверто стріляє очима, кокетуючи з ним.

Лінда теж не пасе задніх, задаючи італійцю якісь зустрічні питання, а мене це все чомусь бісить. Я зла й недобра на весь світ, на них та на себе. Невже вони такі простакуваті, й не розуміють: має бути якась грань, межа, яку стирати не варто. Не вірю, що для Лінди та Сюзі вона зникла. В нашому світі так не заведено, таке не заохочується. А ті кози вже навіть встигли з'ясувати його ім'я: Мікеле.

Нарешті я вже не витримую і вирішую замовити вино, тому питаю в офіціанта поради, що він може запропонувати з переліку винної карти, що варте уваги. Краще б я промовчала. Мікеле відразу повністю переключається на мене, а я залипаю в його синіх очах і, хоч наче уважно слухаю, але не чую. Таке враження, що нас лише двоє, довкола тиша, і тільки з його рота до моїх вух доноситься густий оксамитовий баритон.

Італієць приносить наше замовлення,  бажає смачного й зникає. Пробую свій стейк. Смакота! В роті так і тане. Мало не проковтую язик, але дідько… Мій егоїзм і пиха та ще щось не дають мені насолодитися їжею, бо...  Неможливо собі уявити, але, ні сіло ні впало, я поводжуся наче останнє стерво: піднімаючи руку у спеціальному жесті, кличу офіціанта і заявляю, мило усміхаючись: