Глава 1

– Вітаю чарівних леді в нашому закладі, – промовив молодий чоловік, що підійшов до нашого столика щойно ми з Сюзі та Ліндою примостилися на терасі якогось місцевого сімейного ретро-кафе. Він звертався до нас англійською, хоча це було невелике містечко на західному узбережжі Італії. Очевидно, почув нашу жваву суперечку… 

*****

Після вісімнадцяти я майже ніколи не планувала свої поїздки заздалегідь – усе завжди відбувалося спонтанно. Цього разу – теж. Я надто імпульсивна та запальна натура, а в стресі ще й схильна приймати неординарні, не завжди виважені рішення.
Але чому б і ні? Що мені, єдиній, улюбленій донечці відомого лондонського банкіра, може завадити розважатися так, як я хочу?

Тато каже: це моя «фішка», а його – головний біль. Проте межі я знаю. Вони чітко окреслені в моїй голові.
А мої найкращі подруги ще зі школи – Лінда та Сюзен – такі ж невиправні шибайголови, як і я. Ми – нерозлучна трійця мажорок: завжди готова підтримати одна одну й пірнути в лавину пригод на вікенд.

Цього разу в мене була серйозна причина. Мій бойфренд, Джастін Фредерік Купер, молодший, неочікувано для мене засвітився в гучному скандалі. У соцмережах з'явилися його пікантні фото з доволі відомою в світських колах дівицею легкої поведінки.

Сказати, що мене це вивело з рівноваги – нічого не сказати. То був справжній підступний удар у спину після року стосунків.

Однак на його дзвінок – одразу після появи тих фото – я, стиснувши серце, неохоче, все ж таки відповіла. Хотіла почути правду. Від нього. Без «прикрас».

Його тирада виправдань звучала як білий шум. Моя реакція була стриманою та лаконічною:

– Джастіне, стулися! У мене лише одне питання. Тільки чесно. Це правда? Ти ж мене знаєш.

– Так, знаю. Тому не буду брехати: це правда. Пробач! Мене підставили. Два дні тому я напився в нічному клубі, й мене занесло. Вона прилипла, як банний лист, а я повівся. Та погань усе зняла на камеру, а потім почала шантажувати… Я не піддався. Не думав, що… що вона піде далі… Але вона все ж таки продала плід своєї важкої «праці» жовтій пресі. Заради бабок. Я йолоп. Більше такого не буде… Емі, я обіцяю. Це було вперше й востаннє. Чесно! Клянусь… – лепетав він у слухавку.

Цей його лепет роздратував мене ще більше, ніж сам вчинок. Як можна було поводитися так негідно? Він же дорослий, я думала – зрілий чоловік. Йому не вісімнадцять, а двадцять вісім.

– Я погоджуюсь, вона – погань, але тебе це не виправдовує. Знаєш, я теж гуляю з подругами в нічних клубах, але ніколи не виходила за рамки пристойності й не напивалася до втрати контролю. Прийми безплатну пораду: голова тобі дана, аби думати нею, а не тим, що в штанях. Однак це твоя справа. Дорогенький, і, знаєш, краще б ти їй заплатив, аби уникнути того лайна. Виніс брудну білизну на люди – не найкращий піар. Та принаймні тепер я точно знаю, хто ти насправді. Рік життя пішов коту під хвіст. Образливо, що після тривалих стосунків ти зміг так вчинити зі мною – витер об мене ноги. І завдяки тобі тепер усі охочі перемивають мені кістки та плескають моє ім’я. Думаю, це буде мені уроком на майбутнє. Я, звісно, не ідеальна, але з тобою мені точно не по дорозі. Прощавай! – і я вимкнула телефон.

Прекрасно, що у смартфоні номер блокується одним кліком. Принаймні щось у цьому житті просто. Хоч щось потішило в той момент.

*****

Щойно завершила цю розмову. Образа, розчарування, злість – усе разом підкотило до горла. На душі кішки шкребуть. Як я могла бути такою сліпою цілий рік? Не побачила справжнього Купера… Це дратує найбільше. Він так уміло маскувався? Чи мені просто було зручно поруч із ним?

Чесно кажучи, не найгірша партія той Купер. Але потрібен був шок, щоб я прозріла і зрозуміла: час змін. Треба виходити із зони комфорту й рухатися вперед.

Саме ось таке, неординарне, екстремальне, те, що не вписується в рамки моєї моралі – як от зараз – мало статися, щоб я нарешті відкрила очі й радикально змінила своє життя: відмовилась від вигідної пропозиції, зручних стосунків, вийшла з затяжної зони комфорту та почала змінювати своє життя.

Зараз головне – відволіктися. Наберу Сюзі, а потім Лінду. Завіємося кудись на відпочинок. На кілька днів бодай. Вони легкі на підйом. Тим паче – середина літа. Навчання немає. А це єдине, що може стримувати такий імпульсивний порив, як чкурнути в якийсь екзотичний куточок світу. Валізи завжди напоготові.

Цього разу «екзотикою» сита по саме горло – уже не хочеться. Тож треба вигадати, куди б поїхати, аби про все забути. Таке місце, щоб не нагадувало про спільні поїздки з Купером.

Спускаюся до зали. На очі потрапляє татів бар у формі земної кулі. Там вибір хоч куди. Але… не цього разу. Проходжу мимо. Впевнено прямую на кухню. Залпом випиваю склянку води. Миттєве полегшення. Але спрага все одно мучить. Нерви на межі. Як би я не вдавала з себе геройку, мені все одно кепсько. Ця ситуація вибила мене з колії.

Видихаю й вирішую: м’ятний чай з льодом – мій порятунок. Бо навіщо тягнути кота за хвіст? З досвіду знаю: це працює, коли мої нерви на межі, а всередині «нервова температура» сильніша за спеку за вікном. Заварюю чай з м’ятою і лимоном, додаю лід. Дві склянки такого тонізуючого напою – і спрагу, як рукою зняло. Наче заспокоїлася. «Все добре, дівчино, все добре», – полегшено видихаю.

Чудова новина: заїдати стрес відром морозива не доведеться. Однак до повного щастя знадобиться молочний коктейль. Як у дитинстві.