50 Злата

- Ви двоє, майте хоч трішки совісті...Не всі тут такі щасливі і закохані, як ви... Крім того, не забувайте про відвідувачів кафе, - бурчав Стас, дивлячись на нас з Максимом.

- Заздри мовчки, Стасе, - відповів Максим, обіймаючи мене.

- Все... Максе, мені треба йти працювати, - сказала я посміхаючись і намагаючись звільнитись із обіймів свого хлопця.

- Хто тобі таке сказав? Злато, ти ж чудово знаєш, що... 

- Не починай, Максе... Я вже сто разів тобі казала, що хочу працювати. Я чудово знаю, що ти можеш забезпечити мене всім необхідним і навіть більше, але я хочу мати власні гроші. Розумієш? І ні! Ті гроші, що ти кладеш мені на карту, я не вважаю власними.

- Яка ж ти вперта, Златко... Ну, що мені з тобою робити? - Невдоволено пробурчав Максим Вітренко.

- Спробуй щось вигадати... - Сміючись, сказала я 

- Я почекаю, коли у тебе закінчиться робочий день і відвезу додому, - промовив Максим, важко зітхнувши.

- Добре... Тільки не смій задивлятись на інших дівчат. Якщо побачу, то отримаєш тацею по голові.

- Я за ним нагляну, Злато. Якщо щось таке помічу, то відразу скажу тобі , - сміючись, промовив Стас і підморгнув мені.

Вже минув місяць з того дня, як ми з Максом почали зустрічатись. Ми частенько з ним сперечались, але зазвичай він завжди мені поступався.

Поряд з Максимом я завжди почувалась захищеною, спокійною і впевненою, як за кам'яною стіною.

Чи могла я ще кілька місяців назад подумати про те, що буду зустрічатись із ректорським синочком і нахабним мажориком, Максимом Вітренком? Звісно, що ні, бо ми з ним були зовсім різні і належали до кардинально різних світів, які зазвичай не перетинались.

Але, не дивлячись ні на що, це сталося. Схоже, що доля вирішила зробити мені величезний подарунок.

Раніше я вважала Максима легковажним йолопом і уявити собі не могла того, що насправді він зовсім інший.

Виявилося, що за маскою нахабного і легковажного мажора ховався хороший і дуже милий хлопець.

За роботою час спливав швидко. Не встигла я озирнутись, як мій робочий день добіг кінця.

- Все, Златко, ходімо, - нетерпляче промовив Максим, беручи мене за руку.

- Ходімо...

В машині у Максима, як завжди, приємно пахло кавою. Мені дуже подобався цей аромат і я вже встигла до нього звикнути.

- Стоп... Максе, куди це ти мене везеш? - Поцікавилась я, дивлячись у вікно.

- Я везу тебе додому, Златко, - усміхаючись, відповів мій хлопець.

- Гуртожиток знаходиться зовсім в іншій стороні...

- Так, але ти там більше не живеш, Злато, - видав Максик, хитро посміхаючись.

- Чого це?! - Шоковано поцікавилась я.

- Бо я сьогодні перевіз всі твої речі до себе, - заявив Максим.

- Капець... 

- Не сердись, Златко... Я не міг більше спокійно дивитись на те, що моя кохана дівчина жила в таких умовах... 

- Ну, Максику, ти потрапив... Тепер тобі доведеться готувати мені їсти замість Ірки, бо я не вмію. Мій максимум - це бутерброд.

- Я знав про те, на що йду, - сміючись, сказав Максим.