47 Злата

Всю ніч я думала про наші поцілунки з Максимом, його міцні руки і обійми, тому майже не спала.

Прокинувшись вранці, я швиденько поснідала і навіть не звернула уваги на те, що Іркині сирники мали якийсь трохи дивний смак.

Моя сусідка по кімнаті їла на сніданок якийсь дуже корисний салат із яблук і селери. Як на мене, то він був дуже на любителя. Я б таке їсти не змогла.

Ще на першій парі я відчула, що з моїм шлунком почало коїтись щось малоприємне і поспішила у вбиральню.

Там мене жахливо знудило. І тоді я пригадала, що сирники здалися мені димними на смак.

Трясця! Тільки цього мені не вистачало... Добре, що у мене в кишені був телефон. Я подзвонила для Ірки і попросила забрати мої речі з аудиторії і прийти сюди.

Ірка мало не плакала через те, що сталося і швидко рванула в найближчу аптеку за ліками для мене.

Через те, що я почувалась досить кепсько, довелося викликати таксі, щоб дістатись до гуртожитку. 

Одні витрати через ті кляті сирники і мою дурну голову.

Оскільки всі муї думки були зайняті Максимом, то на якісь там сирники я і уваги не звернула, а тепер мала купу проблем через це...

Приїхавши додому, я прийняла ще одні ліки і перевдягнувшись у домашній одяг, лягла у ліжко.

Ірка бігала довкола мене, вибачаючись і бідкаючись. Я, як могла, намагалась заспокоїти подругу.

У мене задзвонив телефон. Поглянувши на екран, я важко зітхнула. Це був Максим. Зараз мені було точно не до нього, тому я не стала відповідати.

Мажорик виявився впертим і після кількох дзвінків мені, почав телефонувати Ірі. Я попросила подругу не відповідати.

Мені було кепсько, а коли я так почувалась, то не хотіла ні з ким говорити і бачитись.

Через деякий час я заснула. Не знаю, чи довго я проспала, бо мене розбудив стукіт в двері нашої кімнати.

Я думала, що Ірка сама відчинить,але її в кімнаті не було, тому мені довелося вставати з ліжка і плентатися до дверей, щоб подивитись, кого це так невчасно принесло.

Відчинивши двері, я побачила Максима. Мажорик виглядав схвильованим і розгубленим.

- Максе... - Здивовано промовила я.

- Златко, я про все знаю... Нічого не бійся, ні про що не хвилюйся... Я буду з тобою... Можеш на мене покластись, - промовив Максим, міцно мене обіймаючи. 

Оце його пройняло те, що я отруїлася зіпсованими сирниками... Я навіть не уявляла, що Максик буде так через це хвилюватись.