45 Максим

Цієї ночі я знову не міг заснути, а все через Златку.  Оту маленьку, вродливу, вперту дівчину з вибуховим характером, яка вже не раз доводила мене до сказу. 

У мене було дуже багато дівчат, але щось подібне я вічував вперше в житті. Мені зносило дах навіть від самих поцілунків з цією кучерявою і сварливою відьмочкою.

Дідько! Я почувався так, наче мені знову п'ятнадцять. Я досі пам'ятав наш з нею поцілунок в моїй секретній кімнаті так, наче це сталося п'ять хвилин назад.

Я пам'ятав її теплі, ніжні губи. І те, як Злата спершу трохи застигла, а потім відповіла мені.

Це було так класно, що я був на сьомому небі від щастя. Якби не той клятий дзвінок від Ірки, то ми із Златкою могли б побути разом значно довше.

Але нічого... У нас із Злюкою - Гадюкою ще все попереду. Заспокоївши себе цим, я якось примудрився заснути.

Але вранці, як на зло, знову проспав. Знову вирішив ще хвилинку полежати після того, як вимкнув той бісів будильник.

Збираючись на заняття, я лаяв себе останніми словами. Мало того, що через мене Златка знову буде трястися в переповненому тролейбусі, їдучи в академію, так вона може знову щось собі понавигадувати про те, що я попхався в клуб і з кимось розважався вночі.

І чого я такий йолоп? Вчора ж у нас із Злючкою все так добре було... Не вистачало ще розсердити Златку і все зіпсувати... 

Йдучи коридорами академії, я роззирався довкола, шукаючи поглядом свою кучеряву красуню.

- О, Максе! Привіт! - Радісно промовив мій найкращий друг, Семен.

- Привіт, Семе! Ти мою Злюку - Гадюку часом не бачив?

- Ні... Чесно кажучи, я не думав, що ти такий швидкий, друже... Але вітаю... Я досі трохи в шоці, але все одно дуже радий за тебе...

- Дякую, друже... Але я не розумію, з чим ти мене вітаєш...

- Ну, якщо ти хотів на деякий час зберегти таємницю, то у тебе не вийшло...

- Яку ще таємницю? - Нічого не розуміючи, запитав я.

- Знаєш, Максе... Я думав, що про таке ти спершу розповісиш своєму найкращому товаришу, тобто мені... А я дізнався про все від сторонніх людей.

- Та поясни мені про що ти говориш, Семене... Я нічого не розумію.

- Як про що? Вже вся академія знає про те, що твоя Злюка - Гадюка вагітна...

- Що?!