43 Злата

Якби мені хтось колись сказав, що ректорський синочок, Максим Вітренко, володіє цілою мережею кафе - книгарень, я б розсміялася і покрутила б пальцем біля скроні. Бо де цей легковажний мажорик, а де серйозна і дуже відповідальна робота?

- А ти вмієш вражати дівчат, Максику, - шоковано промовила я.

- Ти сумнівалась в моїх здібностях, Златко? Хоча, якщо подумати, то у мене ще є чим тебе вразити, - усміхаючись, сказав Максим.

- Я навіть боюсь уявити, що ти задумав.

- Ходімо, Златко, я тобі дещо покажу, - промовив Максик, подаючи мені руку.

Вставши з - за столу, я пішла слідом за Максимом Вітренком. Виявилося, що в кафе у нього є таємна кімната. Щось типу VIP- зони.

Коли ми увійшли і Максим увімкнув світло, я застигла на місці і почала роззиратись довкола.

Великий, м'який диван, пуфи, пледи, книжкові полиці і величезний телевізор.

- Ого... - Захоплено промовила я.

- Непогано, так? - Самовдоволено поцікавився Максик.

- "Непогано"? Ти знущаєшся? Це... Це ж як у фільмах!

- Це моя кімната для відпочинку, - усміхнувшись, сказав мажорик.

- "Для відпочинку"? І багато ти сюди дівчат приводив, щоб з ними "відпочивати"? - Запитала я, піднявши брову.

- Златко, ти - перша дівчина, яку я сюди привів.

- Брешеш.

- Собаки брешуть, а я кажу тобі чисту правду. Раніше ця кімната, як і всі кафе, належали моїй мамі.  Вона переїхала в Канаду, а свій бізнес залишила мені...

- Схоже, що твоя мама дуже вірила в тебе, якщо довірила таку відповідальну і серйозну роботу.

- Так, вона навчала мене всьому ще з того часу, як я ходив до школи.

- Чесно кажучи, Максе, якби мені хтось сказав про те, що тобі належить мережа кафе - книгарень, то я б точно не повірила б

- Бо звикла сприймати мене, як легковажного і тупого мажорика?

- Типу того...

- Щось подивимось, Златко?

- Давай! Вперше бачу такий величезний телевізор...

- Тоді обирай фільм. Якщо обереш якусь романтичну комедію, де буде щось типу поцілунку під дощем, я обіцяю, що не буду цього коментувати, - посміхаючись, промовив Максим.

- Красно дякую за таку жертовність, - сміючись, відповіла я.

Я, і справді, обрала молодіжну комедію. Щойно я сіла на диван, Максим накрив мене теплим пледом і сам вмостився поруч.

Я й не помітила, коли на столику біля дивана з'явилась миска з попкорном.

- А ти, я бачу підготувався, Максику, - усміхнувшись, сказала я.

- Чесно кажучи, я хотів запросити тебе сюди ще з першого дня, як ти почала тут працювати...

- Але не хотів зізнаватись у тому, що це все твоє?

- Так...

Поки ми дивились фільм, цей нахабний багатій підсунувся до мене зовсім близько. Непомітно зиркаючи на мажорика, я побачила, що Максик більше дивився на мене, ніж на екран телевізора.