41 Злата

Трясця! Що цей мажорик собі думає? Я очікувала, що Максик вибачиться за свою нахабну поведінку, але ректорський синочок і не збирався цього робити.

Ще й заявив, що не шкодує про той поцілунок. Не шкодує він... А мені що про все це думати? Як реагувати? Як поводитись далі?

Від усіх цих думок, що роїлися в моїй розумній голові, я ніяк не могла сконцентруватись на роботі і навіть двічі переплутала замовлення.

Думала, що мені влетить за це від Стаса, але він нічого не сказав про мої помилки.

Протягом всього робочого дня я намагалась не думати про Максима Вітренка, але він нахабно знову і знову повертався у мої думки і все псував, змушуючи втрачати спокій.

Я вже майже закінчила з роботою, коли в кафе увійшов Андрій Ковальчук. Побачивши мене, він зрадів і запросив попити з ним кави.

Я сказала, що зможу приєднатись до нього через десять хвилин, коли закінчиться моя зміна.

Звільнившись, я підсіла за столик до Андрія. Хотілося відволіктися і хоч на трохи забутись про того нахабного мажорика.

Довго ми не поспілкувались, бо з'явився Максик. У нього був такий вигляд, наче він збирався прибити  когось власними руками.

- Злато, я тобі вже кілька разів телефонував аби попередити, що приїду і відвезу тебе додому, - промовив мажорик,  розлючено зиркаючи на нашого однокурсника.

- Ой, Максе... Схоже, я забулась свій телефон в сумці, а вона в роздягальні...

Максик запевнив мене, що все добре і запропонував підвезти до гуртожитку. Я не встигла йому відповісти, бо втрутився Андрій.

Він заявив, що і сам може мене підвезти. Кілька секунд я шоковано переводила погляд із Андрія на Максика і назад.

Два мажорика сперечалися про те, хто з них повезе мене додому. Такої популярності у золотих діток я точно не очікувала.

Оговтавшись, я сказала їм припинити, бо не хотіла втратити роботу в кафе через цих бовдурів.

І тут Андрій мене ошелешив, сказавши, що кафе, в якому я працювала, належало Максиму Вітренку.

Я спешу подумала, що це якийсь жарт, але поглянувши на збентеженого і розлюченого Максика, зрозуміла, що все це правда.

- Андрію, дякую за пропозицію підвезти мене додому, але у мене виникли термінові справи, - промовила я, суворо поглянувши на Максима.

- Що ж... Тоді... Зустрінемось завтра в академії, - сказав Ковальчук, встаючи з - за столу.

- Максику, я думаю, що нам з тобою треба серйозно поговорити...