40 Максим

Мені здалося, що Златка розгубилась і засоромилась, коли я сказав їй про те, що не шкодував про той поцілунок.

Щойно ми під'їхали до того мого кафе, в якому працювала Злата, вона так швидко вискочила із машини, що за нею аж закуріло.

Дивлячись їй в слід, я посміхнувся. Ця дівчина з'явилась в моєму житті дуже неочікувано і при досить дивних обставинах.

Коли я зараз згадую той день, то мені стає смішно, але тоді було боляче і дуже неприємно.

Злата Гадюка, своєю появою, додала яскравих барв у моє життя. Я сам не очікував того, що колись буду хвилюватись і турбуватись про цю невгамовну і сварливу відьмочку.

У мене ще була купа справ, пов'язаних з роботою. Зітхнувши, я спершу поїхав додому, щоб поїсти і перевдягтися.

Я дуже поспішав, щоб швидше з усім розібратись, бо хотів забрати Злату з роботи.

Як на зло, мені постійно щось заважало і затримувало. Поглянувши на годинник, я вилаявся, бо робочий день Злати вже добігав кінця.

Я дістав з кишені телефон і подзвонив для Злючки, щоб сказати, що я підвезу її в додому і попросити трішки почекати, але вона мені не відповіла.

Вскочивши в машину, я помчав до Златки на роботу, сподіваючись на те, що вона трішки затримається і я ще встигну її перехопити.

Я зайшов в кафе і побачив Златку. Але вона, на мій превеликий жаль, була не сама.  Помітивши того бісового бовдура, Андрія Ковальчука, я вилаявся вголос.

Як же він мене дістав... Постійно крутиться біля Злати і пудрить їй мізки своїми клятими формулами і якимись ботанськими дурницями.

- Злато, я тобі вже кілька разів телефонував аби попередити, що я приїду і відвезу тебе додому, - промовив я, підійшовши до столика, за яким вона сиділа разом із Ковальчуком.

На цього придурка я намагався навіть не дивитися, бо не хотів влаштовувати бійку у власному кафе.

- Ой, Максе... Схоже, я забулась свій телефон в сумці, а вона лишилась в роздягальні...

- Нічого страшного, мала. Головне, що я встиг тебе перехопити... Поїхали?

- Взагалі - то, ми розмовляємо зі Златою. Я теж можу її відвести додому, Максе, - нахабно заявило мені це чотириоке диво.

- Ми із Златкою зустрічаємось і я не збираюсь залишати її разом із тобою, - відповів я закипаючи і докладаючи всіх зусиль, щоб не тріснути цього телепня по голові.

- Заспокойтесь... Якщо мене через вас звільнять, то я не знаю, що зроблю...

- Про що ти говориш, Злато? Ніхто тебе не звільнить, бо це кафе належить твоєму хлопцю. Я думав, що ти знаєш про це, коли побачив, що ти тут працюєш... - Промовив цей клятий козляра.

Я на мить забув, як дихати, бо Златка дуже багатообіцяюче поглянула на мене.