39 Злата

Я сердилась на себе через те, що досі хвилювалась через той поцілунок. От, чому я така дурепа?

Он Максику всерівно. Він розслаблений, трохи усміхнений, як завжди. Ніби і не він взяв і просто поцілував мене.

Хто так робить? Тільки такі самовпевнені і нахабні йолопи, як він. Бо нормальні люди точно такого не втнуть.

Я з усіх сил намагалась виглядати холодною і неприступною, але виходило у мене приблизно так само успішно, як у кошеняти, що намагалося вдавати із себе тигра.

Пари вже закінчились, але Максик нікуди не поспішав. Йшов поряд, поглядав якось хитренько на мене і загадково  посміхався.

- Мені... На роботу. Я поспішаю, - вичавла я із себе, намагаючись спекатися мажорика.

- Чудово. Я якраз хотів тебе підвезти, - видав Максик, мило мені посміхнувшись.

- Не треба. Я сама...

- Златко, припини... Не бійся... Не з'їм я тебе...

- Ну, не знаю, Максику... Хтозна, що коїться в твоїй дурній голові... 

- Якщо хочеш дізнатись про це, то я можу розповісти тобі дорогою на роботу, - промовив  Максим Вітренко, обережно беручи мене за руку.

- Добре, поїхали, але тільки тому, що я поспішаю.

Ми вийшли з будівлі академії і пішли у напрямку парковки. Максим продовжував тримати мене за руку.

Мені довелося добряче постаратись, щоб вдавати спокій і невимушеність поряд з ним.

В машині у Макса, як завжди, пахло кавою. Цей запах трохи мене заспокоював.

- Можеш нічого мені не пояснювати про ту хвостату дурепу. Мене це не хвилює, - бовкнула я з дурної голови, бо саме це мене цікавило.

Трясця! Я сьогодні виставила себе перед Максиком не просто дурепою, а ревнивою дурепою, а це ще гірше.

Ну розмовляв він з тією Перепілкою... Той що? Я досі не розуміла, чому так відреагувала. Ми ж з Максимом не зустрічалися і він міг робити все, що завгодно.

Але мені дуже не хотілося, щоб цей бісів мажорик щось таке робив. Дітько! Я геть заплуталась...

- Злато, ми з Тіною, і справді, розмовляли про нашого спільного друга. Я не знаю, що ти там понавигадувала у своїй кучерявій голівці, але здогадуюсь. Послухай... Вчора... Після того, як я відвіз тебе в гуртожиток, я повернувся додому. Повечеряв і ліг спати. Мені снились... Якісь дурниці, тому я не виспався і запізнився в академію. От і все. 

Дивлячись на Максика, я відчувала, що він говорив мені правду. І це принесло мені величезне полегшення.

- Я вірю тобі... Вибач, що поводилась, як якась дурепа...

- Я радий, що ти вислухала і повірила моїм словам... Але що це щойно почув? Злюка - Гадюка вибачилась? У мене страшний шок, - усміхаючись, промовив Максим.

- Так, вибачилась... А ти не хочеш вибачитись за свою поведінку? За те, що поцілував мене?

- Ні, не хочу. Вибачаються, коли жалкують про те, що зробили... А я не жалкую.