38 Максим

Моєму старому дуже не сподобалося те, що я почав сперечатися з ним в академії, тому він покликав мене до себе в кабінет.

Я зовсім не горів бажанням залишати Злату і плентатися слідом за ним аби вислухати чергову порцію нотацій про те, який я поганий і невдячний син, але не міг підривати авторитет нашого дорогоцінного ректора.

- Максиме, чому ти не можеш поводитись серйозно і не створювати мені проблем своєю недоречною поведінкою? - Невдоволено запитав батько, коли ми увійшли в його кабінет.

- Цікаво, які проблеми я міг створити, поцілувавши дівчину? - Роздратовано запитав я.

- Така поведінка неприпустима в академії. Всі знають, що ти - мій син і те, що ти вичворяєш, кидає тінь на мою репутацію, - сказав батько, сідаючи за стіл.

- Якщо моя присутність в цій академії так тобі заважає, то я можу перевестись. Так я більше не буду мозолити тобі очі і псувати репутацію.

- Максиме, я не це мав на увазі. Я просто хочу, щоб ти поводився серйозніше і відповідальніше... Крім того, ця дівчина, з якою я вже двічі тебе бачив, геть тобі не підходить... Я дізнавався про неї. Вона не відноситься до нашого кола. Якщо ти вже так хочеш з кимось зустрічатись, то хоча б обери собі більш підходящу дівчину.

- Тобто студентка - відмінниця, яка ще й примудряється працювати, мені не підходить, а одна з тих тупоголових доньок твоїх друзів - це саме те, що мені треба. Дякую за пораду! 

- Максиме, ти ще надто молодий і не знаєш життя...

- О, звісно! Значить, мені потрібно брати приклад із тебе.   Ти одружився з моєю мамою тільки заради грошей і зв'язків її сім'ї, завів дитину, яку ніколи не любив і вважав помилкою своєї молодості, мав купу коханок, потім, коли став кимось і почав заробляти достатньо грошей, розлучився і одружився знову з власною секретаркою. Чудово! Геніально! Тобі залишилося ще завести собі ідеального сина!

- Ти... Шмаркач! Як ти смієш?! - Розлючено закричав батько, вискочивши з - за столу і кинувшись до мене.

- А що?! Хіба я щось забув?! І не дивись на мене так... Я тебе не боюсь! Для мене ти вже давно - ніхто, порожнє місце. Моїм вихованням треба було займатись тоді, коли мені було п'ять, а не зараз. Але тоді у тебе не було на мене часу, бо ти витрачав його на своїх численних хвойд. Не смій лізти в моє життя, якщо не хочеш, щоб я вліз в твоє і зіпсував його. Ти ж знаєш, що я можу це зробити... 

- Ти такий же невдячний, як і твоя мати...

- Цікаво, а за що я маю тобі дякувати? Назви хоч щось... Здивуй мене...

- Забирайся геть...

- З радістю... Відразу хочу попередити... Якщо у Злати неочікувано виникнуть якісь проблеми з навчанням, то я вирішу,  що це влаштував ти і почну направо і наліво бовкати зайве... Багато зайвого... - Сказавши це, я вийшов з кабінету.

Мене досі трясло. Цього разу він жахливо мене вибісив. 

Трохи заспокоївшись, я пішов шукати Злючку.