37 Злата

Люди милі, рятуйте!!! Ну, чому я знову потрапила в халепу?! Я вже вдруге потрапляю на очі ректору нашої академії, коли знаходжусь в обіймах його синочка.

А цього разу навіть гірше... Я була не тільки в його обіймах, а ще й цілувалась з ним. Точніше... Це цей паскудний мажорик мене цілував... 

Трясця! У мене від того поцілунку навіть ноги підкосились і голова мало не запаморочилась.

Може, я, і справді, захворіла? Підхопила якийсь вірус, тому і почуваюсь так дивно....

Аааа! Який страшний сором! Через цього бісового Максика з його обіймами і поцілунками, ректор вирішить, що я одна з тих дуреп, що бігають за його любим синочком.

Дідько! Чому я постійно потрапляю в халепи і знаходжу проблеми на свою п'яту точку?!

Знала б, що так станеться, то краще втекла б з пар разом із Вітренком, коли він пропонував.

І що мені тепер робити? Я навіть Максика не можу висварити, бо його забрав собою люблячий татусь.

Вперше в житті у мене в голові коївся такий жахливий хаос, як зараз. Я навіть на пару не пішла.

Сиділа в бібліотеці і намагалась зібратись з думками і розібратись у власних почуттях.

Мені досі не вірилось у те, що синочок ректора, Максим Вітренко, мене поцілував.

Чим цей йолоп думав?! Навіщо він це зробив? Для такого ловеласа, як він, цей поцілунок точно нічого не значив.

А я, як остання дурепа, сиділа тут і не знала, що й думати і як далі поводитись з Максиком.

Може, вдати, що нічого не сталося і мені плювати з високої вежі на того самовпевненого і нахабного бовдура?

Звісно, якщо я зможу поводитись з Максиком, як завжди, і не червоніти, наче стигла полуничка при його появі.

Стоп! А, може, влаштувати йому скандал через його зухвалу і безсоромну поведінку?

- Я так і думав, що знайду тебе тут, Златко, - Почувся зовсім поряд голос Максима Вітренка.

Від його такої несподіваної появи, я ледь не гепнулась із стільця. Дідько! Що мені робити?!

Поки я гарячковито над цим думала, ркторський синочок сів за стіл поряд зі мною.

Варто мені було відчути приємний аромат його клятих, дорогущих парфумів, як мене кинуло в жар.

Я відчувала, як з кожною секундою моє обличчя червоніє, набуваючи кольору перезрілого томата.

Трясця! Та це ж якийсь капець... Не вистачало ще зараз осоромитись перед цим йолопом і виглядати, як справжня дурепа... Ще й перелякана...

- Ти точно нормально почуваєшся, Златко? - Стурбовано поцікавився Максим Вітренко, доторкаючись рукою до мого лоба.

- Зі мною все добре...

- Ти впевнена, Злато? Бо ти якось дивно виглядаєш і розчервонілась вся..

От, йолоп! Сам ліз зі своїми обіймами і поцілунками, а тепер запитує, чому це я червонію...

- Впевнена, - пробурчала я.

- Чудово, бо я вже через тебе розхвилювався, - говорячи це, Максик взяв мене за руку, але я різко її висмикнула.

- Ти така дика кішечка, - посміхаючись, видав цей бовдур.

Я не стрималась, психанула і стукнула його книгою по дурній голові. Після цього нас прогнали з бібліотеки.

Виходячи в коридор, я дуже важко зітхнула, бо менше всього хотіла зараз бути наодинці з Максиком.

Трясця! Та я досі соромилась і хвилювалась через той поцілунок.