36 Максим

Я дуже здивувався, коли почув, що Златка неголодна і не збирається на великій перерві йти в їдальню.

І це з її відмінним апетитом? Ні... Такого точно не могло бути... Хіба що, Златка захворіла або у неї щось трапилось.

Кучерява біда виглядала розлюченою і дуже невдоволеною. Вся ця ситуація мені не сподобалась і я вирішив з'ясувати, що ж трапилось.

Коли я почав розпитувати Златку, вона розізлилась ще більше і навіть стала погрожувати мені швидкою розправою.

- Злато, заспокойся і поясни мені нормально, що у тебе сталось, - серйозно промовив я, взявши Злючку за плечі.

- Нічого у мене не сталося! Йди і далі мило поспілкуйся із своєю пернатою дурепою... Судячи з усього, тобі з нею значно веселіше. Так гарно розважились, що ще сьогодні ділилися враженнями... - Видала Златка і закусила нижню губу.

- То це ти так розсердилась через те, що я тільки що перекинувся кількома словати із Тіною? Капець... Оце ти ревнива...

-  Здався ти мені, як корові сідло, щоб я тебе ревнувала! Іди далі кидайся словами з тією лисою жабою і не заважай мені займатися справами, - сердито промовила Злючка, блиснувши на мене своїми карими очиськами так, наче хотіла вбити поглядом.

- Златко, ми з Тіною розмовляли лише про нашого спільного знайомого. Вона повідомила мені останні новини... От і все...

- Ага... Про знайомого... І це тому ти так шкірився, що мало зуби не погубив?

- Я сміявся, бо з Макаром, і справді, дуже кумедна ситуація трапилась. Ну, Златко, поглянь на мене... Я кажу тобі правду. Якщо ти мені не віриш, то ми можемо зараз підійти до Тіни і запитати про, що ми з нею щойно розмовляли...

- Не вистачало ще, щоб я з тією блохастою Перепілкою спілкувалась... Робити мені більше нічого... Залиш мене у спокої, Вітренко... Я хочу побути сама, - сказала Златка, намагаючись звільнитись від моїх рук.

Що за нестерпне і вперте дівчисько? Вона вбила собі в голову якісь дурниці, сама в них повірила і тепер не хоче навіть слухати мене, бо сердиться... Це якийсь суцільний капець.

- Злато, давай втечемо з пар і поїдемо в одне місце... Там ми зможемо спокійно поспілкуватись... - Запропонував я.

- Ще чого? Щоб я прогулювала пари та ще й разом з таким бовдуром, як ти? То не я вже побігла?  - Обурилась Злючка.

А я відчув, що сам почав закипати. Я ніколи не був терплячим і вся ця дурна ситуація вже встигла мене вибісити.

- Злато, послухай...

- Не хочу я тебе слухати! Йди до біса і залиш мене у спокої! - Продовжувала психувати Злюка.

- Яка ж ти нестерпна і вперта, - роздратовано промовив я, міцно обійнявши Злюку - Гадюку.

Дівчина пручалася і старанно намагалась звільнитись від мене, але я вже й сам психанув.

В якийсь момент мій погляд ковзнув по її вродливому обличчі і спинився на спокусливих губах і я не стримався.

Взяв і впився поцілунком в її губи. Спершу Злючка намагалась відштовхнути мене, але потім затихла.

Від цього поцілунку мені наче повністю знесло дах. Я був на сьомому небі від щастя і нічого не чув і не бачив довкола.

- Молоді люди, академія - це місце для навчання, а не для... Розваг! - Почувся суворий і дуже невдоволений голос мого старого.

Трясця! І чого його принесло саме в такий момент?! Він ніби переслідує мене...

- Зараз не пара, а перерва, тому я не бачу ніяких проблем, - розлючено відповів я, після того, як дуже неохоче відірвався від губ Злати.