35 Злата

Коли Максик не прийшов на першу пару, я вирішила, що цей мажорик відсипається після веселої гулянки в нічному клубі.

Від думки про те, що він міг і не сам відсипатись, у мене на душі почали шкребти кішки.

Саме тому мій настрій стрімко прямував до центру Землі, а руки чесалися дати прочуханки цьому паскудному гульвісі.

Коли я розмовляла в коридорі з Андрієм Ковальчуком, до нас підійшов ректорський синочок, власною мажорською персоною.

Уважно оглянувши цього бовдура з ніг до голови, я трохи заспокоїлась. Максик виглядав занадто свіжим. як для того, хто не спав всю ніч.

Для гарантії, я оглянула його шию, шукаючи сліди від пристрасних поцілунків, а одяг - на наявність губної помади.

Мабуть я геть здуріла, бо навіть принюхалась до цього поганця, намагаючись вловити аромат жіночих парфумів.

Коли Максик мене обійняв і поцілував у щічку, я майже остаточно заспокоїлась, хоч і розуміла, що він просто грає роль мого хлопця.

Максим почав сперечатись з Андрієм, тому я погнала мажорика на пару і пішла сама.

На великій перерві я прямувала в їдальню, щоб щось перекусити, бо гранітом науки сита не будеш.

Останнім часом мені щастило, бо мій фіктивний хлопець щедро пригощав мене смачними і дорогими обідами.

Я сподівалась на те, що і сьогодні мажорик не залишть мене голодною. 

Дорогою я побачила таке, що  змусило мене зупинитись і тричі дуже красномовно вилаятись.

Ця клята, кривонога і безголова Лілька Перепілка крутила своїм облізлим хвостом перед моїм фіктивним хлопцем, а він стояв і посміхався від вуха до вуха.

Замість того, щоб згадати про мене і поспішати щедро пригостити мене смачним обідом, капосний Максик витріщався на свою пришелепкувату колишню.

Стоп! А якщо цей гад смажений вчора, і справді, розважався в клубі? Та ще й з цією губатою жабою?

Капець... Ні... Це не просто капець, а повний капець... Я вже збиралась накинутись на цих двох, як міфічні фурія і гарпія в одному наборі та повидирати для Перепілки її жалюгідні п'ять волосин, коли дуже вчасно згадала про те, що Максим Вітренко - це лише мій фіктивний хлопець, а не справжній.

Кілька разів глибоко вдихнувши і видихнувши, я спробувала заспокоїтись, але це мені зовсім не допомогло.

Тому я почала знову глибоко вдихати і видихати. Для кращого ефекту, я навіть очі заплющила.

- Златко, сподіваюсь, що ти голодна, бо я дуже голодний. Не встиг вранці поснідати... Ходімо в їдальню, - почувся поряд голос Максика.

Відкривши очі, я побачила його у всій красі і ледь стрималась, щоб не підбити йому око.

Поснідати він не встиг? Можливо, що це сталось, бо він замість того, щоб їсти, розважався з тією носатою і майже лисою Перепілкою...

- Я неголодна, Максиме. І взагалі... Сьогодні я планувала на великій перерві піти в бібліотеку, щоб позайматись. Йди сам... Або зі своєю косоокою і пернатою колишньою, - видала я і гордо задерши голову, поспішила в напрямку бібліотеки.

- Що?! Як це так, щоб така ненажера, як ти, була неголодна? Златко, ти часом не захворіла? Бо, чесно кажучи, ти якось трохи дивно виглядаєш... Ааа... Може, у тебе ці дні?

Тримайте мене семеро, поки я власноруч не прибила цього паскудного мажорика.

Ні, щоб логіку увімкнути і подумати про те, що я, м'яко кажучи, незадоволена, тому що побачила його разом із тією бісовою Перепілкою... Цей бовдур вирішив, що я зла, бо у мене жіночі дні...

- Максику, зроби так, щоб я тебе зараз не бачила... Це заради твоєї ж безпеки... Не буди звіра... - Роздратовано порадила я мажорику.

- Златко, та що сталось?

Ні! Цей йолоп точно вважає себе безсмертним...