34 Максим

Дорогою додому я думав про свою нестерпну, але дуже милу Злюку - Гадюку.

Трясця! Біля мене постійно крутиться повно лагідних і спокійних красунь, але мене чомусь, мов магнітом, тягне саме до Златки.

Наче Злючка мене причарувала... Хоча... Ця гарненька відьмочка кого завгодно причарує.

Всю дорогу я згадував про те, як Златка сміялась, як насміхалась з мене через той випадок у неї нароботі і як несміливо, але щиро подякувала мені за подарунок.

Думки про Злату не полишали мене навіть коли я вечеряв, приймав душ і лягав спати. Дідько! Схоже, що спокій я вже втратив через неї... Не вистачало ще здоровий глузд втратити...

Як на зло, у своїх снах я бачив Златку, але не саму, а з тим занудним ботаном, Андрієм Ковальчуком.

Я так психував через це навіть уві сні, що кілька разів прокидався, а потім крутився з боку на бік, бо не міг заснути.

Саме тому я і проспав на заняття. Побачивши, котра година, я голосно вилаявся і підскочив з ліжка, наче ужалений.

Оце я полежав кілька хвилиночок після того, як вимкнув будильник...

Дідько! На першу пару я вже не встиг, але мене більше хвилювало те, що я не заїхав в гуртожиток за Златкою.

Їй знову довелося трястися в переповненому тролейбусі, їдучи на пари. Що я за бовдур такий?

Приїхавши в академію, я побачив Злату в коридорі, коли йшов на пару. Від однієї думки про неї, у мене на обличчі з'явилась дурнувата посмішка.

Але вона дуже швидко зникла, бо поряд із Злючкою стояв цей пришелепкуватий ботан, Андрій. 

Дідько! Все, як у тому сні, що мучив мене минулої ночі. Варто було побачити, як Златка мило і привітно посміхалась тому бісовому бовдуру, мене аж перекосило  від злості.

А це ще що робиться?! Мені вона так не посміхалась, а перед цим ботаном он як сяє... Наче сонечко.

Моє терпіння луснуло, як мильна бульбашка. Наступної миті я вже прямував прямісінько до Златки.

Ну, бовдуре, зараз ми побичимо хто кого... Знайшовся мені... Казанова чотириокий...

- Привіт, красуне! Вибач, що я сьогодні не відвіз тебе на пари... Я проспав... Уявляєш... - Промовив я, мило посміхаючись на всі тридцять два і міцно обіймаючи Злючку.

Викуси, дурнику! Моя посмішка стала ще ширшою і веселішою, коли я помітив, як миттєво зіпсувався настрій у таткового улюбленця, Андрія Ковальчука.

- Привіт, Максику! Тільки не кажи, що ти вчора після нашої зустрічі ще й у клуб попхався розважатись... Тому і проспав... - Промовила Злючка, уважно дивлячись на мене.

- Не скажу, бо я, і справді, нікуди не попхався, а повечеряв і ліг спати, - сміючись, відповів я і поцілував Злючку у щічку.

Я хотів поцілувати її в губи, але майже в останню мить передумав, бо побоявся того, як вона відреагує на подібне.

Дуже вже мені не хотілось одержати від Злюки - Гадюки на горіхи прямо на очах у бісового Ковальчука.

- Точно поїхав додому і ліг спати? - Хитро посміхаючись, запитала Златка.

- Дуже навіть точно, - сміючись, відповів я.

- Злато, чесно кажучи, я не розумію, що ти знайшла у цьому несерйозному і легковажному типі, - невдоволено бовкнув той йолоп безхребетний.

- Тобі розповісти про те, що є у мене і чого ніколи не буде у тебе, дурнику? - Поцікавився я у Ковальчука.

- Хлопці, припиніть... Наче діти маленькі, - сердито промовила Златка, зиркнувши на мене.

- А я що? Цей любитель формул сам до мене приколупався, - відповів я, піднявши брову.