30 Максим

Я чудово розумів, що мене тягне, наче магнітом, до Злати Гадюки. В цьому не було нічого дивного, бо Злючка була справжньою красунею.

Якби не її жахливий характер, то я б і не вагався, а так... Згадавши про випадок в їдальні, коли Злюка - Гадюка вдарила мене коліном в пах, я важко зітхнув.

Максе, такого ''щастя" тобі точно не потрібно. Подивись довкола... Там дуже багато вродливих і милих та спокійних дівчат.

О! Точно! Мені просто треба відволіктися... Знайти якусь іншу дівчину і розважитись з нею. 

Тоді і голова звільниться від непотрібних і дуже набридливих думок про Злючку.

Закінчивши з роботою, я заїхав в торговельний центр, щоб придбати собі кілька нових речей.

Задумавшись, я сам не зрозумів, як мене занесло у відділ з жіночим одягом. Я вже збирався вийти звідти, але помітив бежевий светр, який би чудово підійшов для Злючки.

Стоп, йолопе! Який ще светр? Мало того, що ти тільки вдаєш, що зустічаєшся з нею, так ще десять хвилин назад збирався викинути цю сварливу красуню із голови і переключитись на якусь іншу дівчину.

Трясця! Светр - це просто светр... Нічого тут такого... Це ж не спідня білизна... Просто звичайний подарунок...

Златка старанно працює і постійно на всьому економить. Мені це нічого не коштує... Подарую їй корисну і гарну річ.

Це буде щось типу подяки за чудову роботу в кафе. Крім того, вже осінь і скоро стане значно холодніше...

Повагавшись кілька хвилин, я придбав светр для Злати, а тоді пішов шукати речі для себе.

Закінчивши з покупками, я зайшов в найближче кафе, щоб перекусити, бо вже встиг добряче зголодніти.

Моє замовлення принесли досить швидко. Я вже майже доїдав, коли до мого столика підійшла Оксанка, моя колишня однокласниця.

- Привіт, Максиме! - Радісно промовила вона.

- Привіт... Радий тебе бачити, Оксанко. 

О! Так це ж саме те, що мені зараз треба... Оксанка чудово допоможе мені відволіктися від думок про Злючку.

Я вже відкрив рота, щоб запросити її сісти, бо  планував пригостити чимось смачненьким і приємно поспілкуватись, але в кишені дуже невчасно ожив мій телефон. 

Трясця! Мені телефонував Стас. Я вирішив відповісти, бо його дзвінок міг бути пов'язаний з роботою, а це важливо.

Спершу - робота, а потім - розваги і дівчата. 

- Так, Стасе, - відповів я.

- Максиме, твоя фіктивна дівчина щойто побила тацею одного з наших відвідувачів... Він хоче на неї поскаржитись... - Почав Стас, але я не став слухати далі.

Вибачившись перед Оксанкою, я розрахувався і вскочивши в машину, помчав у своє кафе.

Я відчував, що починаю закипати, бо пригадав, що у Злати вже був подібний випадок на попередній роботі.

Вона вдарила тацею по голові якогось нахабного недоумка, що почав до неї чіплятись, а потім вщіпнув за сідниці.

Я вже не раз помічав, як відвідувачі кафе витріщались на Златку, поїдаючи її своїми поглядами.

Схоже, що один із них вирішив потягти до неї свої брудні лапи... Ще й скаржитися надумав... От, падлюка.

Та я його зараз навчу, як треба себе поводити... Як тільки цей виродок посмів доторкнутись до Златки?!