29 Злата

Почувши розповідь про наші з Максиком пригоди в кав'ярні, Ірка довго реготала.

- Знаєш, Іро, а мені було зовсім не смішно. Та гаряча кава могла опинитись на мені, якби Вітренко вчасно не зреагував, закривши мене собою... І я б постраждала ні за цапову душу.

- Не бурчи, Златко. Все ж обійшлося... А наш мажорик виявився справжнім героєм. А потім на тебе ще й таке щастя звалилось. Побачити Максима Вітренка без сорочки - це справжня удача, - усміхаючись, промовила моя сусідка по кімнаті.

- Ага... Удача... Всі ті нахабні дурепи в кав'ярні тільки те і робили, що безсоромно витріщались на синочка нашого ректора. І не просто витріщались, а ще й обговорювали його зовнішність.

- Чому відразу дурепи? Чесно кажучи, Златко, якби я там була б, то не тільки б витріщалась, а ще й би цілу купу фото наробила, - видала подруга, сміючись.

- Я з тебе в шоці, Іро...

- Ну, не всім же так щастить, як тобі. Ти маєш прямий доступ до цього красунчика... Дай іншим хоча б помилуватись на нього з відстані, - продовжувала веселитись моя сусідка по кімнаті.

- Не мели дурниць... Який ще доступ? Ми з Вітренком тільки вдаємо парочку і то це тимчасово.

- Ага... Бачила я, як ви вдаєте... Боюсь, що якби я трохи пізніше зайшла в кімнату, то побачила б, як ви двох ще щось вдаєте, - сміючись, промовила Ірка.

- Скільки разів тобі повторити, що все було зовсім не так...

- Не знаю, як там все було... Але я бачила те, що бачила. 

- Іро! Припини! - Не стримавшись, психанула я.

- Ой... Ну, добре... Проїхали цю тему... Златко, ти мені краще розкажи в деталях про те, як виглядав Вітренко без сорочки. Фантазія у мене багата... - Договорити моя капосна сусідка по кімнаті не встигла, бо я кинула у неї подушкою.

Ірка ще трохи посміялась з мене і вмостилась спати. Я, як не старалась, але не могла зосередитись на навчанні.

Бо в мою розумну голову нахабно лізли дуже дурні і зовсім недоречні думки про ректорського синочка і те, те, які у нього широкі плечі. Тьфу!

Та скільки вже можна?! Щоб відволікися від цих дурниць і прогнати від себе картинки з кубиками преса того бовдура, я почала рахувати овечок.

Не знаю чому, але це завжди дуже добре допомагало мені сконцентруватись. Спершу все йшло добре.

Прикривши очі, я нарахувала вже сто п'ятдесят милих, біленьких овечок, коли неочікувано в моїй уяві з'явився Максим Вітренко в ролі пастуха. 

Він йшов собі слідом за овечками в чорній бейсболці і без футболки. Добре, що хоч на ньому були джинси.

Аааа!!! Та що це зі мною робиться?! Такими темпами можна перетворитись на одну із тих дуреп, що фанатіли від Максима...

А це вже ні... Дзуськи! Я - серйозна, розумна і сильна дівчина. Нехай Максик обламається разом зі своїми бісовими кубиками преса і міцними руками.

Вилаявшись, я махнула рукою на навчання і пішла спати.